Василь — найстарший син з десятьох дітей у родині Скорецьких. Хлопець служив солдатом у 102 бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини. Військовий загинув під час ракетного удару на Запоріжжі. Йому було 23 роки.
Яким запам'ятався захисник, Суспільному розповіли батьки, брати та сестри полеглого військовослужбовця.
Василь був опорою родини Скорецьких, зізнається мама Альона. У 18 років син самотужки заробляв та допомагав рідним.
"Він у мене був завжди серйозний, відповідальний, дуже щирий, — каже Альона Скорецька. — Коли почалася війна, син якраз приїхав з-за кордону і сказав, що йде у військкомат".
У родині — семеро братів та троє доньок. Серед них Василь найбільше спілкувався з 19-річним братом Тарасом.
"З перших днів великої війни він — у теробороні. Одразу наступного дня він пішов. У перший день він мені казав, що боїться, не знає, що робити. Наступного дня брат вже казав мені: "Я стою у військкоматі, ходи зі мною, поки є місця". А потім він вже не боявся взагалі. Василь гордився. Він мені кожного дня хвалився, що йому дали автомат, що він у новий наряд пішов", — розповідає Тарас.
Хлопець хотів піти в армію та служити разом з Василем. Однак 23 липня брат загинув під час мінометного обстрілу на Запоріжжі.
"Кращих героїв я ще не бачив, якщо чесно.Можливо, через те, що він — мій брат, але для мене він — найособливіший герой зі всіх. Він настільки вірив, що Україна все може. І не те, що може, але те, що він — солдат. І він готовий за це усе віддати", — розповідає Тарас.
12-річна сестричка Віка народилася восьмою у родині Скорецьких. Каже, брат Василь завжди грався з молодшими й був прикладом для них.
"Він до нас дуже добре ставився. Коли ми просили погратися – брат завжди з нами бавився, завжди нас слухав, завжди з нами ділився. Він був дуже гарною людиною", — каже Віка.
Усі сини, каже батько Тарас Скорецький, вміють грати на музичних інструментах. А Василь грав на декількох. Тому, коли був на фронті, просив передати гітару. Її юнаку привезли представники "Волонтерського штабу 4.5.0." Тоді хлопець вивчив першу пісню та надіслав волонтерам. Планував вивчити ще одну, але не встиг, каже брат Тарас.
"Він сам навчився грати на акордеоні, баяні, гітарі, ударних інструментах, піаніно – усе сам", — говорить Тарас.
До війни Василь Скорецький займався ушу. У складі футбольних команд змагався також в обласних, районних турнірах. Батько Тарас пригадує, як наполегливо син тренувався.
"12 км з Надвірної до села. Він чіпляв тягарці по 1,5 кг – біг туди й звідти. Силу волі мав величезну. Я ще такої людини не бачив, — каже тато Тарас. — А в три роки я його посадив за кермо, вже тоді вчив їздити. То Василь, коли виріс, краще їздив, ніж я".
Хлопець навіть не очікував, що в армії отримуватиме зарплатню, каже мама Альона. Найперше син пішов, щоб захистити Батьківщину, рідних.
"Він розумів, що війна, і треба йти захищати. Але коли син дізнався, що там дають якісь гроші, був дуже здивований, — розповідає Альона Скорецька. — Мені казали, що там, де син, — неспокійно. Проте, коли я дзвонила, він казав: "Мамо, не переживай! Тут ще спокійніше, ніж у вас, у Надвірній".
Батько захисника зараз розшукує автомобіль "Бандера", на якому їздив син на фронті. Його мрія — відремонтувати автівку та відвезти воїнам на передову.
"Я її знайду, я її відреставрую і сам особисто туди відвезу хлопцям. Це навіть не обговорюється. Це — моя мрія", — розповідає батько Тарас.
Читайте також
- "Малює кулями майбутнє України". Як боєць з Франківщини Володимир Когуч на позивний Художник воює з окупантами
- Корегує вогонь на окупантів. Як воює прикарпатський аеророзвідник на позивний Махно
- Витяг пораненого побратима з поля бою. Кулеметник 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців Віктор Царицанський
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
