У Рогатині, що на Івано-Франківщині, родина Ярини Дубчак облаштувала центр для людей, які вимушено переїхали з інших регіонів України. Зараз під опікою сім'ї — 43 переселенці. Раніше вони жили у Краматорську, Сєвєродонецьку, Чернігові, Харкові, Києві, Ірпені та Бучі, а зараз тимчасово мешкають у центрі для тимчасово переміщених людей в адміністративному корпусі акціонерного товариства "Рогатинавто".
Про те, як родина створювала центр, які люди там живуть та чим вони займаються Ярина Дубчак розповіла в ефірі Українського радіо Карпати.
Центр створювали разом
Ярина Дубчак живе у селі Залужжя Рогатинської тергромади. Вона працює вчителькою географії та економіки у ліцеї. У вільний від роботи час вона з чоловіком Володимиром та двома доньками допомагає людям, яким довелося переїхати з регіонів, де були чи досі тривають активні бойові дії.
Жінка каже, що з перших днів повномасштабної війни активно допомагали родичі з Торонто у Канаді. Вони — представники української діаспори, уродженці Канади з "глибоким українським корінням".
"Це — чудова родина Романа і Роми Дубчаків. До допомоги Україні долучилися також їхні дорослі діти. Вони запитали у нас, що корисного можуть зробити під час війни, та запропонували фінансову підтримку. Завдяки їхній підтримці та нашій ініціативі ми почали облаштовувати центр для прийому тимчасово переміщених людей. Ми закупили пів сотні ліжок, матраців, постіль, телевізори, холодильники, електрочайники. Також обладнали санітарні кімнати. Все це облаштували в адміністративному корпусі ПрАТ "Рогатинавто"", — розповідає Ярина Дубчак.
У центрі є 50 місць для переселенців, каже Ярина Дубчак. З її слів, створити комфортні умови для проживання там було складно, адже це приміщення не використовували впродовж двох років.
"У той період, коли там працювали, ми, мабуть, спали по три-чотири години. Ми зранку до ночі робили все, що треба. І нам вдалося! Ми також організували для людей безкоштовне харчування. Нам допомогли небайдужі. Куди б ми не зверталися, чи до церковної, чи до батьківської громади (оскільки я працюю ще й класним керівником), чи до односельців, то відгукувалися всі. Усі допомагали з харчами, трохи закупляли", — говорить жінка.
До роботи у центрі долучаються й доньки Ярини Дубчак — Софія та Соломія. Вони зі своїми чоловіками стали волонтерами та організували постачання гуманітарної допомоги з Данії. Саме так людей, які проживають у центрі, забезпечують одягом, взуттям, засобами гігієни чи медикаментами. А для дітей привозять іграшки, підгузки та дитяче харчування.
Хто живе у центрі?
"Коли ми думали про те, яку концепцію обрати та перевагу яким переселенцям надати, то вирішили основну увагу приділити людям похилого віку, адже вони — найбільш уразливі. Також охоче приймаємо матерів із дітками. У цей час в нас проживає лише один чоловік. Йому — приблизно 50 років, має інвалідність", — каже Ярина Дубчак.
У центрі можна жити зі своїми тваринами. Зараз тут мешкають дві собаки та чотири кішки.
"Ми своє життя не уявляємо без тварин — маємо вдома п'ять кішок та велику собаку. Тому сприймаємо поселення із тваринами спокійно. Тим більше коли в кімнату поселяється сім’я зі своїми улюбленцями, то нікого більше туди не підселяють. Ми створюємо всі комфортні умови, — розказує Ярина Дубчак. — До нас приїхала родина з Краматорська з котом неймовірних розмірів. Сім’я потрапила під обстріли, їхній будинок знищили, батько загинув. Під час обстрілів кота поранили. Ми тварину тут і ветеринарам показували, і спеціальне харчування котові підбирали".
Інтерв’ю з переселенцями
Ярина Дубчак розповідає, що записує короткі інтерв’ю з людьми, які проживають у центрі. Жінка каже, розпочала із діток.
"Вони розповідають мені про свої мрії, бажання, враження. Розмовляю також й з дорослими. Ці люди дуже хочуть спілкуватися. Як не дивно, але вони хочуть розповісти про свою біду. Хочуть, щоб їх почули та поспівчували. Їм потрібно про це говорити. А я під час розмови дізнаюся про те, як ми можемо покращити їхні умови проживання. Хочемо зробити їх максимально комфортними, щоб вони могли хоча б трішечки, хоча б на мить забути біль і печаль. Щоб вони відчули ласку, тепло, щоб зрозуміли, що ми — єдині, що ця біда — наша, спільна", — сказала Ярина Дубчак.
Такі бесіди жінка у центрі проводить щодня.
"З однієї сторони, це — інтерв'ю, з іншої — маленькі сеанси психотерапії. Я здивувалася, бо коли взяла одне, друге інтерв’ю, то до мене почали приходити люди й питати: "А в нас ви нічого не хочете запитати? А нас ви не хочете почути?" Складається враження, що ми — єдина, велика родина. А такі спілкування, як мені здається, вивільнюють їхню душу від тривог", — додає жінка.
Спільна робота та медитації
Щоб відволікатися від пережитого та повертатися до звичного життя для мешканців у центрі організовують медитації, сеанси аромотерапії, заняття з фітнесу з тренером. Крім того, разом з родиною Ярини вони прибирають територію чи ліплять вареники на кухні.
"Люди питають, коли будуть польові роботи та просять дозволити їм попрацювати на землі. Мене здивувало, що цього просять люди, які проживали в Києві чи Харкові, адже у них не було своєї землі. Однак вони кажуть, що давно мріяли про те, що матимуть маленьку дачу, клаптик землі й у них буде можливість там хазяйнувати. Нехай тут — не дача, не їхня земля, але, думаю, вони із задоволенням попрацюють і отримають корисний досвід", — говорить Ярина Дубчак.
За її словами, з дітьми у центрі обладнали творчу лабораторію. Там є розмальовки, книжки, ножиці, кольоровий папір. На першому занятті, розповідає Ярина Дубчак, діти вивчали карти, символіку України, медитували та читали вірші. Крім того, малюки можуть інсценізувати казки, адже нещодавно отримали речі для лялькового театру.
"Зараз ми готуємося до Вербної неділі та виготовляємо композиції. Пізніше будемо робити крашанки. Ми їздимо з дітками в Рогатин, вивчаємо місто. У нас є хлопчик, у якого бабуся проживає в Києві. Вона — художниця, письменниця і фотографиня. Хлопчина також захопився мистецтвом фотографії. Я віддала йому свій фотоапарат, то він нафотографував стільки гарних речей. Зробив чудовий фотоколаж", — каже Ярина Дубчак.
Лагідна українізація
Усі люди, які зараз мешкають у центрі, розмовляють російською мовою, говорить Ярина Дубчак. За її словами, між собою вони говорять саме цією мовою, однак "краще чи гірше, але володіють й українською".
"Деякі люди живуть у нас два тижні. Я знаю, як вони спілкувалися, і зараз можу порівняти. У нас є одна дівчинка, їй — шість років. Вона приїхала з родиною із Сєвєродонецька. Ця дитина розмовляла зі мною лише російською два дні. Потім я її попросила спілкуватися українською. Дівчинка відповіла, що це — важко. А я кажу: "Настуню, дивися, але ж я для тебе стараюся: готую їсти, прибираю, проводжу уроки, ігри. Постарайся для мене!" За десять днів дитина настільки гарно почала говорити українською мовою! Мало того, вона ще й робить зауваження іншим, примовляючи: "З Яриною розмовляти російською не можна! Вона ж для нас старається!" Ось так у нас відбувається лагідна українізація — ніжна, ненав'язлива", — каже жінка.
Займатимуться, доки потрібно
Планів щодо того, як і скільки працюватиме центр для вимушених переселенців у Рогатині, родина поки не будує. Займатимуться цим, поки буде потрібно, говорить Ярина Дубчак.
"Коли дивимося на події, які відбуваються в Україні, то прекрасно розуміємо, що навіть коли закінчиться війна, залишиться ще дуже багато людей, які не матимуть житла, не матимуть куди повернутися. Їм якийсь час десь треба буде перебувати. Тому насправді не знаємо, в якому це буде форматі, як це виглядатиме. Але, думаю, час продиктує нам свої умови, коли не зможемо цим людям сказати: "Їдьте звідси!" Ми створимо всі комфортні умови для їхнього подальшого проживання. Допомога буде продовжуватися. В цьому я абсолютно переконана", — додала Ярина.
Читайте також
- "Золота жінка". Від початку вторгнення РФ в Україну прикарпатка прихистила 25 переселенців
- Пенсіонерка з Франківщини відправила харків'янам саджанці дерев та квітів
- "Готуємо для наших хлопців із любов’ю". Як у Калуші варять борщ для українських бійців на передову
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
