Про роботу над новою оперою про Чорнобиль, як "Йов" увійшов у ТОП-10 опер світу, про Станіславський феномен та мистецтво для людей розмовляємо сьогодні з цьогорічним лавреатом Шевченківської премії в номінації "Театральне мистецтво" Романом Григорівим - уродженцем Івано-Франківська, співзасновником і президентом міжнародного фестивалю актуального мистецтва "PORTO FRANKO", автором музики до численних опер і театральних вистав, художніх і документальних фільмів.
Загалом її отримали троє митців одразу за оперу-реквієм "IYOV", створену ще в 2015-му році та визнану однією з десяти кращих сучасних опер світу – це режисер Влад Троїцький і незмінний дует композиторів формації "Нова Опера", які завше творять у тандемі, Ілля Разумейко та Роман Григорів.
Оскільки приїзд Романа Григоріва у рідне місто днями був скасований, ми поспілкувалися зі свіжоспеченим лавреатом за допомогою телефонного зв’язку.
- Ти роздаєш інтерв’ю наразі?
- Прямо з дому! З "епіцентру мистецтва.
- А що ти робиш удома? Пишеш музику?
- Так. Ну а що ще залишається робити?
- Ти пишеш музику сам?
- Ми паралельно з Іллею (Разумейком) зараз пишемо.
- Обмінюєтеся? Тобто ви не контактуєте?
- Ми взагалі намагаємося не контактувати, вже не бачилися тиждень. Сьогодні надійшла така пропозиція зустрітися. Я кажу – добре, як же ми побачимося, 5 метрів дистанції? Що ж ми будемо кричати один одному? Давай по телефону! Ну в мене ж діти… То я взагалі уникаю. Реально ходжу в скафандрі – всі з мене сміються. В мене маски – на морі купив. Дві дитячі маски, повністю прилягають до голови і вгорі такий "жезл"…
- Я так розумію, що вас усі запитують про скандал… Скандал із Шевченківською премією, що вже по врученні розгорівся. Щодва роки з’являються відкриті листи незгодних із приводу цієї премії – це у форматі "бієнале" відбувається?
- Я поясню, чому. Це така криза естетична, конфлікт поколінь, і ми ніколи не домовимося. Можливо ми теж колись з Іллюхою скажемо: "Ні, оцим не можна премію…". Поки що, мені здається, це навпаки надихає, мотивує молоду генерацію. Насправді премія – це окрема тема, це міф, МАФ і т.д. Щось таке дуже-дуже для кожного своє, але для нової генерації це взагалі не котується, швидше за все… Прохасько сказав: "От тепер Андрухович перестане зі мною вітатися через отримання Шевченківської премії. Премію колись вручали навіть Микиті Хрущову.
Ми проаналізували всі номінації – є дуже багато позитивного, але є і "ноунейми", є якісь не дуже виразні персонажі… Ну що зробиш? Це завжди був такий "мєждусобойчик". Але на сьогоднішній день, я вважаю, що це – перемога Франківська. Чому? Тому що Держипілький – минулого року, цього року – Тарас Прохасько. Це перемога Станіславського феномену! Справді, перемога не як фінал змагання з кимось, а як визнання країною на найвищому рівні Станіславського феномену. Та навіть якщо одного Прохаська з нього! Мені здається, що всі мають зараз пити разом – ну, кожен у себе вдома, але святкуючи спільно. Бо це перемога Іздрика, Андруховича. Єшкілєва, всіх-всіх, Франківська загалом. Тому що дати премію Тарасові – це дати її Франківську. Як і Держипільському!
- Як і тобі! Це ж, по суті, вони вшанували кожен феномен окремо: письменницький, ну гаразд, візуальний ще поки що не пошанований Шевченківською премією, хоча… Літературний, театральний і музичний, є ж такий!
- Ну ми були дійсно здивовані, що нам дали премію. Це щось таке "анріел". А про конфлікт поколінь – це абсолютно нормально. От чесно – настільки зайнятий мистецтвом, що не маю часу на метушню…
- Поринув?
- Ми зібралися писати оперу, дуже серйозну, і так сталось, що ця опера – відкрию дуже маленький секрет – про Чорнобиль. І те, що зараз відбувається в світі, дуже сильно нагадує цитати з книги Світлани Алексієвич "Чорнобильська молитва". Коли люди просто в шоці, не знали, що робити, одні сміялися, а потім помирали, інші просто не знали, що це небезпечно.
- В Європі вашого "Йова" визнали раніше, ніж в Україні.
- От із цим дуже проста історія. Найперші наші гастролі з "Йовом" за кордон відбулися у невеличному місті Люблін, в Центрі споткання культур у межах фестивалю сучасного мистецтва, сучасної музики "Коди". Ми зіграли оперу-реквієм "Йов" в невеликому залі, там нас і побачила Бет Моріссон. І саме вона в 2016-му році запросила нас у Нью-Йорк на фестиваль сучасних опер "Прототипи". Ми поїхали й зіграли там п'ять вистав, на Манхеттені, в культовому клубі "HERE". Там уже нас помітили з Роттердаму глядачі – тобто це був такий ланцюжок. І от власне там була комісія, що потім подала нас у цей пакет із 460 опер. У тому пакеті за останні п'ять років ми ввійшли в ТОП-10 найкращих сучасних опер світу.
Це, звісно, було дуже феноменально! На врученні в Роттердамі нам теж дали диплом – грамоту. Але не в тому справа… Там були митці з усього світу! З Шанхаю, куди ми найближчим часом, на жаль, уже не поїдемо – туди теж нас запросили. І в Лондон, до речі, - також під питанням… Усе зараз "під питанням". Але в Роттердамі, під час доповіді про всі наші опери, найбільше людей цікавила одна – "Аерофонія". Вони не могли зрозуміти, як ми поставили літак на стадіоні й він реально грав… І були тисячі глядачів… Як це сталося?! Їм дуже було цікаво! А потім і в Нью-Йорку. Оце коли вдруге поїхали – вже оперу-антиутопію "GAZ" возили минулої зими – там теж спільнота зібралася музично-театральна, і нам задавали питання: "Це ви реально поставили оперу з літаком? А ми чули!". Тобто увесь світ чув про Франківськ, літак і футуристичну оперу.
- "Йов" - це ж ваша перша опера у складі формації "NOVAOPERA". У вас їх зараз налічили дев'ять.
Так, їх є дев'ять, і я можу про кожну з них розповісти… Опера-реквієм "Йов" - це початок Біблійної трилогії, створеної з Владом Троїцьким, наступні були опера-цирк "Вавилон" і опера-балет "Ковчег". Потім нам довелося попрацювати з таким геніальним режисером як Ростислав Держипільський – ми разом створили неоОперу-жах "HAMLET". Зараз от іще одну плануємо створити, ну це по секрету… Потім із Тарасом Прохаськом ми створили сон-оперу "НепрОсті", теж унікальну по-своєму. До речі, всі ці опери вже є у "Вікіпедії", можна про них прочитати. Сон-оперу ми грали всю ніч. PORTO FRANKO вже як міжнародний фестиваль сучасного мистецтва почався з ідеї нічного перформансу. На ньому був Іздрик, із яким ми домовилися теж щось зробити – і народилася треп-опера "Воццек", яку зіграли в столичному нічному клубі "Атлас". Абсолютно неочікувано для реципієнтів там пролунала повністю цитата Альбана Берга "Воццек" хвилин приблизно так на десять тривалістю – це було дуже круто! Повністю весь перший розділ опери Берга ми увімкнули в нічномуклубі – це вже постмодерн! А далі була футуристична метаопера "Аерофонія", яка відбулася у Франківську, на жаль лише один-єдиний раз.
Познайомилися також із унікальною режисеркою Вірляною Ткач, американкою українського походження, яка є фанаткою Леся Курбаса і робила, напевно, найбільшу в історії України виставку в МистецькомуАрсеналі, присвячену саме роботам Курбаса. Вона була такою фанаткою, що ми теж зафанатіли – ну от я зараз у футболці Курбаса. А результатом співпраці з Вірляною Ткач стала опера-антиутопія "GAZ". Власне, не реконструкція, а радше трансформація усього цього міфу, трансформація Курбаса, де ми таку паралель провели. В нашій першій опері "Йов" для нас рояль, як вівтар, на якому ми молимося, - це тіло Йова, своєрідний центр музичний і центр декорацій, а в останній на сьогоднішній день опері "GAZ" рояль стає пультом управління системи зла, яку ми знищили кувалдами. Там ми граємо "розширеною технікою гри на фортепіано" - це так у нас називається трощення музінструменту.
- Вона була дев'ята, так? Десяту ви зараз пишете.
- Чекай, я збився вже… У нас ще були такі опери як "NERO" з Владом Троїцьким у судноремонтному заводі Маріуполя: опускався док, заливалася вода – це було дуже круто!
Один із унікальних, цікавих досвідів – це відеотрасляції наших опер у кінотеатрах. На жаль, тільки "HAMLETА" і "НепрОстих" у нас немає добре знятих, тому ми не можемо їх показувати. Це теж своєрідне продовження театру, мікс двох практик, двох традицій. Коли ти безпосередньо на перформансі – ти отримуєш емоції в реальному часі, а коли дивишся кіно, по суті те саме, тільки в кінотеатрі, ти вже бачиш зовсім інші ракурси. Ну як із "Аерофонією", ти напевне пам’ятаєш, ти її бачила на стадіоні – це одне. І зовсім інше – коли ти її бачиш у кінотеатрі. Тому я планую цього року у Франківську вже після карантинів і Паски зробити показ "Аерофонії" в кінотеатрі.
Або не в кінотеатрі! Можна зробити проекцію на "Білий будинок", його повністю задіяти в трансляції. Дуже важливо, щоб це відбулося саме там, серйозно. Прекрасна ідея – запакувати туди гарний звук, поставити два проектори потужних, щоби було справжнє кіно. Це ж як кінотеатр вийде! Просто такий "оупенейр".
- "Йов" у вас є в хорошій якості, та це дуже давня версія, записана ще на початках, зараз він змінився…
- Це унікальна версія, тому що це найперший "Йов", який відбувся в 2015-му році на фестивалі "Гоголь Фест". У цього "Йова" не вистачає двох номерів і тієї інтерпретації, яка вже є зараз.
- Ви ж зараз записуєте аудіоверсію "Йова"?
- Так, ми робимо студійний запис. І що я скажу з цього приводу? Відбувається комерціалізація звуку, як би це страшно для опери не звучало… Ми "вилизуємо" всі нюанси, деталі до такої міри, що звучить абсолютно студійна музика, і ми дійшли висновку, що це її псує. Це псує температуру драматургії, музичну тканину. "Оффлайн" псує дуже багато елементів, які не можна просто так от... Це загалом атмосферу твору псує! Інший темп, інша динаміка, відповідно одразу й інша інтерпретація, а відтак – інший результат, діаметрально протилежний перформансу. Що ми в результаті отримуємо? Якихось 20 відсотків опери, чесно!
Тому рішення прийнято: все переписати. В дуже хорошій якості й "онлайн", тобто зробити студійний лайв. Це надзвичайно важко! Це роблять тільки мегакруті джазові музиканти. Потрібне відповідне обладнання, всім знаходитися у різних кімнатах, а в такому разі треба транслювати моє диригування телевізорами для всіх. Це зовсім інша технологія, і вона передбачає шалені витрати. В нас в Україні це можливо зробити лише в Будинку Звукозапису Українського радіо та тільки за наявності великої кількості оцих конструкцій, які треба побудувати для кожного музиканта окремо. Ну дуже важко, але реально.
- Якщо чесно, особисто я б тобі дала Шевченківську премію за твоє диригування. Тому що мені видається, такого номера немає ні в кого.
- Це перформативне диригування, я його так називаю. Насправді просто диригування і все. Воно має своє місце, має свою роль, це такий своєрідний балет – так його називає Влад Троїцький.
- Ще до всіх опер ти писав музику для Франківського драмтеатру і для однієї вистави у ньому. Це була "Лісова пісня".
- А, так, я писав музику до вистави Ігоря Матіїва. Це був, якщо не помиляюся, 2008-й рік, я навчався на другому курсі Інтитуту мистецтв Прикарпатського національного університету. Мені було дуже цікаво написати симфонічну музику. Це був мій перший симфонічний твір, але ми всі розуміємо, що симфонічну музику має виконувати симфонічний оркестр. А те, що було в театрі, можна назвати ансамблем. Це не був оркестр. Тому це був експеримент, який важко народжувався як вистава, що мало йшла, і якоюсь мірою була провальна. Режисер за браком часу й обставин не зміг відтворити те, про що розповідав мені. Так завжди, чесно! Мені режисер розказує одне, потім я дивлюсь кіно або виставу – зовсім інше. Ну тобто як зовсім – я собі це яскравіше уявляю, мене це зразу заряджає і я йду надихатися.
- Над чим зараз працюєте?
Ми зараз пишемо музику до фільму Зази Буадзе "Мати апостолів", у головних ролях Наталія Половинка і Богдан Бенюк. Займаємося постпродакшном, робимо зведення-мастеринг музики, яку ми записували в тому числі й з Національним президентським оркестром. Частину музики писали у Відні, частину в Києві, це дуже музичний фільм. Він знятий за реальними подіями 2014-го року, початок війни й наш військово-транспортний літак АН-26, який збили над територією Донбасу. Мама одного з пілотів їде шукати свого сина. Далі я не буду розповідати… Фільм винятковий, дуже "дорослий" і талановий. Адже ж і режисер геніальний, Заза Буадзе – справжній майстер. Актори також, і сценарій, усе вкупі має величезний потенціал.
- Наскільки бачу, довкола тебе виключно геніальні люди. Як тобі вдається оточувати себе саме такими?
- Оце ти задала питання! Ну не знаю… Всі люди по-своєму геніальні, але мало хто з них про це знає. Треба працювати і ще раз працювати! Нам після Шевченківської премії кажуть: "О, ну все… Ви тепер розслабитесь!", а ми тільки починаємо працювати. Мені видається, розслабитися неможливо, тому що зараз потрібно виправдати цей "шлейф".
- Я чула, що в одній із найстаріших церков столиці "Йов" теж буде показаний… Ви його зіграли в Крилосі, тепер в Софії?
- Так, це був унікальний досвід: грати "ІYOV" оупен-ейр. Нам насправді це дуже-дуже сподобалось. Адже це було, по-перше, в одному з духовних центрів Галичини – на Крилоській горі. Це дійсно одухотворене місце, там відбуваються прощі, саме по собі місце унікальне – це гора. Ми там грали під час грози! Віолончелістці Жанні Марчинській вода з капюшона затікала просто за комір. І вона періодично під час гри збадьорювалася холодним душем. Ілля взагалі був босий, я боявся, аби не було ніде напруги електичної. Ну а намет знайшли непростий – політичний Юлин, "бютівський" агітаційний, поставили його іншим боком. Оце був, звісно, ще той перформанс! Найбільше, що вражало – в передніх рядах абсолютно не соромилися розмовляти гучно по телефону, всім нормально, вони прийшли на "перформанс"… Але ми зіграли! І цього року ми будемо грати. В серпні, 23-го чи 24-го числа, на День Незалежності, в Софії Київській. Це буде на території заповідника, там є одна з найстаріших церков. Подібна, навіть іще старіша, є ще у Македонії.
- До речі, грати в церкві – це ж зовсім інший досвід! Ви "Йова" вже не вперше граєте в храмах…
- Що нам найбільше запам’яталося: Копенгаген, Данія. Церка місцева. Один із центральних районів. Ми закінчили оперу, останню ноту зіграли, повисла ця нота, загубилася в акустиці із затримкою п'ять секунд! Хто знає, той розуміє, що це за акустика. П'ять секунд – це просто неймовірно довго! Ми чекали хвилини дві – ніхто не поворухнувся. На сцені час іде в режимі "рік за два", як кажуть. Це було дуже цікаво…Лише потім почали аплодувати, тобто вони ще перебували в цьому стані, вони його не відпускали, оце яка культура! Ну а в Софії ми будемо грати просто неба, біля церкви, на яку транслюватимемо проєкцію. Тому що в цій найстарішій церкві комплексу Софії Київської не можна голосно співати.
- А тобі байдуже, перед якою публікою виступати? Ти от, виявляється, помітив, як десь там плюють насінням, і це, звісно, не те, що зіграти, наприклад, у Ватикані – якби "Йова" туди запросили.
- Принципової різниці немає. Чому? Однозначно: із сотні людей, які не готові слухати "Йова" з різних причин, знайдеться одна-дві людини, життя яких "IYOV" змінить. От заради цього його треба грати для різних авдиторій і публіки. Ми підготуємося, і в цьому році, уже, на жаль, не на Великдень, а на наступний рік у цей час зробимо "Йова" в найкращому варіанті в Івано_Франківську.
- Я була рада тебе чути. Романе Романовичу, спасибі!
Розмовляла Оксана Квітнева
