95-річна Параска Зеленчук живе у гірському селі Криворівня Івано-Франківської області. У дитинстві вона допомагала Українській повстанській армії — разом із мамою носила харчі до криївки та дбала про поранених вояків. Парасці було 13 років, коли вона потрапила на допит до енкаведистів. Дівчинку побили, але вона так і не зізналася, де ховалися повстанці.
У свої 95 років Параска Зеленчук напам'ять декламує десятки віршів, самостійно готує для себе їжу, відвідує недільні богослужіння, дотримується посту та стежить за новинами по радіо.
Своїми спогадами пенсіонерка поділилася із Суспільним.
«Я плакала, бо це — наші люди»
Параска Зеленчук пережила польську, німецьку та дві радянські окупації. Їй було 8 років, коли у 1939 році Червона арміяАрмія СРСР захопила Галичину.
«Забирали в людей з хат усе, що де було — росіяни забирали. За жінками гонилися. Ну і так за тим прийшли німці. При них треба було дуже багато дати і маржинкуХудоба, свійські тварини — не дай, Бог, було зарізати теля або барана — це б тюрма чекала. Вони все це стягували на військо. Вже як росіяни знову надійшли — велика, велика біда була. «Виселки»Примусова депортація, били нас, оббирали нас. Все переживала, страхи мала. Хворіла, як почула, що наших убивають повстанців. Я плакала, бо це — наші люди. Ми за це воюємо — за Україну, а їх нищать. Так, як тепер хочуть знищити все», — розповідає жінка.
Неподалік будинку, де зростала Параска Зеленчук, була криївка Української повстанської армії. Дівчинка разом зі своєю мамою носила повстанцям їжу та дбала про поранених.
«У нас була хата майже при лісі. Та й нам все вдавалося, бо ми харчі складемо у відро — та й ніби йдемо корову доїти. Та й там нас менше за цим помічали. Богу дякувати, нас не брали, бо якби доніс хтось їм (НКВС — ред.) — це б побили, взяли б виселяти. Страшенно народ карали за допомогу УПА, бо це вони цього не хотіли, аби Україна будувалася. І по сей день не хочуть, найНехай щезають», — пригадує пенсіонерка.
Одного разу енкаведисти запідозрили сім'ю Параски Зеленчук в допомозі повстанцям й прийшли до будинку, коли вона була сама вдома. Парасці було 13 років, коли її допитували про місцеперебування вояків.
«Я собі там на опецкуПрипічок сіла і сиджу. Дев'ятеро їх там було. Один з них — Шахов, старший над ними. Зловив за волосся, стрясає мене: «Були?» — Та не були! Стягнув за волосся на землю мене той Шахов. Мав паличку, якою підпирався, і мене по колінах два рази вдарив: «Були? Кажи, що були!» Знову мене за волосся зловив ще другий. А інший сказав: «Лиши її, бачиш, що вона нічого не знає». Ось так мене той врятував. Та й я лише так лягла, до стіни обернулася собі лицем. Вже так лежу, думаю: зараз знову біда нападе на мене. Чую, а то тихо стало. Я так ліжник відтягла, а то вже немає нікого в хаті — ото вони вже пішли», — розповіла жінка.
«Молімося за героїв, як вони ся молили»
Параска Зеленчук живе з сім'єю у Криворівні — вона має трьох дітей, дев'ятьох онуків, п'ятьох правнуків і двох праправнуків.
Жінка овдовіла у 52 роки. Після смерті чоловіка вдома вона робила і свою роботу, і ту, за яку раніше відповідав він: косила траву, колола дрова і самотужки встановила паркан біля хати. Переїхати жити в будинок до старшої доньки Марії пенсіонерка погодилася, коли їй виповнилося 85 років.
«І тепер мама переживає за Україну, за хлопців. Боляче, що хлопці так гинуть. Слухає тут ті новини, та й вже деколи і не дуже слухає, бо тиск піднімається. Переживає за те все, що є», — розповідає донька пенсіонерки Марія Потяк.
95-річна Параска Зеленчук декламує напам'ять десятки віршів, зокрема і власних.
«Молімося за героїв, як вони ся молили. Вони за народ, за Вкраїну кров свою пролили. Молімося, єднаймося, Господь всіх нас чує, і законом Божим жиймо, Бог нас всіх врятує. І буде мир в Україні, всі у мирі діти. Будуть рости, розквітати, як сонячні квіти», — цитує жінка один з віршів.
Також пенсіонерка відвідує недільні богослужіння і двічі на тиждень дотримується посту.
«Україна — понад усе. То є наша держава. Бо чужинців стільки приходило — доброго нічого не приносили: «Дай, та й дай, та й дай, та й дай». А таки наше, щоби свідомо наше — тоді би нам було добре. Це не пропало — за цих повстанців. Вони (вороги — ред.) їх винищили, а це не пропало. Це також є фундамент. Війна — біда, але Бог поможе на правдочку. На світі правда має бути. Надія — наша», — говорить Параска Зеленчук.
Оберіть Суспільне Івано-Франківськ в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
