У селі Рунгури на Івано-Франківщині скульптор-самоук Олексій Бондаренко перетворив власне подвір'я на сад фігур «Краса Карпат». У ньому він розмістив понад 40 композицій, які створив власноруч із цементу та піску. На площі орієнтовно 20 соток майстер відтворив образи гуцулів, тварин, характерних для Прикарпаття, біблійних та історичних постатей, сцени кохання, українського побуту й традицій. Окремі роботи присвятив героям визвольної боротьби та сучасним військовослужбовцям України. Також на його подвір'ї є скульптури Богородиці, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олекси Довбуша, козаків і повстанців, триметрового білого коня, а ще — гойдалки, які майстер також виготовляє сам.
Про техніку виготовлення скульптур, історії створення та як сад «Краса Карпат» став простором для збереження українських традицій і пам'яті про героїв — у матеріалі Суспільного.
Понад 40 скульптур на власному подвір'ї
Серед робіт Олексія Бондаренка є композиції, які майстер присвятив коханню та українським традиціям: гуцул із сопілкою, гуцулка з хлібом і сіллю, сцени гуцульського весілля, чумаки з волами та оздоблені криниці. Одна з них створена за мотивами народної пісні «Чи це ж тая криниченька».
«Це — криниця, журавель, як було у давнину. Біля криниці — кінь і гуцульська пара. І я написав: "Оце ж тая криниченька, де голуб купався". Голуб є на коновціУ багатьох регіонах України (особливо на заході) «коновця» або «коновка» — це народна назва великого дерев'яного або металевого кухоля чи відра. «Оце ж тая дівчинонька, що я закохався». Все — з народної пісні. Я хотів закарбувати, яка колись любов була», — розповідає Олексій Бондаренко.
Поруч із криницею — будинок, який майстер також збудував власноруч. Його фасад він оздобив скульптурами. Зі слів Олексія Бондаренка, у майбутньому він хоче облаштувати у будинку музей гуцульського побуту.
«То Довбуш тримає балкон з ведведем, і гуцулка наверху. Це — порівняння звіра і Довбуша силою. І вони, як берегиню, тримають гуцулку наверху. А фасад я оздобив пейзажем з гуцулкою», — пояснює Олексій Бондаренко.
Одна з найбільших фігур у саду — білий кінь заввишки три метри. Скульптор каже, що любить їх і пов'язує передусім з українською козацькою традицією.
«Схожий такий кінь є у Вашингтоні перед Білим домом. Тільки він — менший, сивий, а мій трохи більший і з сідлом. Білий кінь — це є вожацький кінь. Тому я зробив його», — каже майстер.
«Як роблю на релігійну тематику скульптури, то відчуваю тепло, і ніби рука водить мене за руку»
Першу велику фігуру Олексій Бондаренко створив приблизно 30 років тому. Це була скульптура Матері Божої. Митець каже: під час Революції гідності на Різдво біля неї розцвів бузок, а після початку війни у 2014 році він помітив на обличчі скульптури слід, який сприйняв як сльози. Наразі в його доробку — приблизно сотні скульптур Божої Матері.
«Моя перша робота — Пречиста. Вона дала мені путівку в життя. Коли роблю скульптури на релігійну тематику, то відчуваю тепло, і ніби рука водить мене за руку. Якийсь дотик такий відчуваю», — говорить Олексій Бондаренко.
«Ніхто у світі не робить так, як я виробляю»
Олексій Бондаренко — самоук. Чоловік каже, що зараз його роботи є не лише на Прикарпатті, а й в інших регіонах України та за кордоном, зокрема в Угорщині й США.
«До мене приїздять скульптори, щоб дізнатися технологію, за якою я виготовляю свої вироби, бо ніхто так не робить. Вони у форми кладуть, а я власноруч виготовляю, використовуючи цемент і пісок. Я з дитинства любив малювати. Ще до школи, у післявоєнний час, коли не було ні олівців, ні фарб, брав на кухні вуглик і малював ним. Так поступово розвивався і пішов, пішов уперед», — розповідає майстер.
Олексій Бондаренко говорить, що цю техніку розробив сам, і не знає інших майстрів, які працюють таким самим способом.
«Ніхто це у світі не робить так, як я виробляю. Так що я ні від кого не вчився. В основі іде арматура грубша, потім — дрібніша, а далі — штукатурна сітка. Після цього наліплюю цемент, пісок, рідке скло і морозостійку рідину. Потім все довершую рогатинським піском білим. Він — найкращий, тому що має в'язкість таку, як мені треба», — говорить Олексій Бондаренко.
За словами скульптора, на виготовлення людської фігури у нього може піти до трьох днів. Великі статуї тварин — оленя чи коня — він може створювати тиждень і довше. Розмір його робіт — від кількох сантиметрів до трьох метрів. Окрему увагу Олексій Бондаренко приділяє портретній схожості.
«Почав образ людини з фотографії робити. Будь-яка цяточка, зморшка, як її немає, то не буде подібно. Треба так робити, аби було схоже. Аби я свою роботу не обминав, а любив її. Найважливіше — зробити очі. Якщо у вас карі очі, а я зробив сині, то не буде подібно. Очі відіграють велику роль», — каже скульптор.
«Я хочу, щоб молоде покоління знало, якими героїчними були наші предки»
Окрема частина творчості Олексія Бондаренка — українська історія. У його саду є скульптури Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та Олекси Довбуша.
Майстер також багато років збирав інформацію про місцевих підпільників, які загинули під час визвольної боротьби. Він створив погруддя 11 повстанців. За його словами, скульптури він виготовив безкоштовно і щороку вивозив їх до місця, де загинули ці борці.
«Я хочу, щоб молоде покоління знало, якими героїчними були наші предки. Командир криївки, коли їх оточили, вийшов з неї й з кагебістами розмовляв: "Ми здамося, але не хочемо, аби виділи, що нас будуть везти". За той час хлопці палили документи, і з пістолета всі пострілялися. Потім їх забрали і на старий цвинтар в Печеніжині, де бомба впала, поскидали, як оселедців, на купу. Наймолодший — з нашого села, мав 17 років. Ще би дівчину за руку водив, але він взяв зброю і пішов захищати Україну. Пройшов усюди горами, аж у Румунії побував. А в криївці застрелився», — розповідає Олександр Бондаренко.
Майстер каже, що відтворюючи образи деяких історичних постатей, він працює не з фотографіями чи архівними зображеннями, а із силуетами, які приходять до нього уві сні.
«Наприклад, фотографій повстанців не було. Не було чим знімати. І боялися Сибіру, аби не вивезли. Я просто собі у переддень думаю, який вигляд має та людина. Ввечері мені показується, годину стоїть переді мною. Я запам'ятав риси і роблю. Потім питаюся в рідних, чи подібне, бо то має бути все подібне. То так, все Богом дано. Через роки бачу. Наприклад, Довбуш ріс 300 років тому. І я його зафіксував, мені він показався таким, як він був тоді», — говорить скульптор-самоук.
Олексій Бондаренко створив 15 скульптур Олекси Довбуша, які встановлені в різних селах Прикарпаття. Одну з них у 2014 році розмістили у Печеніжині.
Гойдалки, механізми та фотозони
Окрім скульптур, Олексій Бондаренко створює гойдалки. Одна з них — у формі двох лебедів, які рухаються по колу. Ще одна гойдалка з альтанками розташована на висоті кілька метрів над землею, з неї відкривається панорама на сад скульптур.
На обійсті майстра є й об'ємні фотоскульптури — фігури, у яких можна зняти обличчя, стати на їхнє місце та зробити фотографію.
Фонтан у саду Олексій Бондаренко оздобив фігурами русалок, стилізованих під дівчат, які святкують Івана Купала. За його словами, вони створювали атмосферу купальської ночі, а вода з фонтану піднімалася на висоту до семи метрів. Нині фонтан не працює, адже джерело, яке його живило, зі слів скульптора, два роки тому пересохло через спеку.
Карета, яка везла український прапор
Серед незвичних об'єктів, каже майстер, — карета, яку він використовував для перевезення дітей у парку в Коломиї. За його словами, у 1990 році він віз цією каретою український прапор на гору у Воскресінцях. Зараз її не використовує — залишив у саду, як нагадування про період відновлення незалежності України.
«Я хотів створити таку карету, щоб показати, що українці не лише в Крим по сіль на возі їхали, але що вона може і на парад виїздити. Я коня продав і поставив карету на стоянку, аби нагадувала мені колишні часи, як то було заснування незалежної України», — розповідає Олексій Бондаренко.
«Хочу, аби в майбутньому бачили, які в нас були герої, щоб брали з них приклад»
Одна з останніх робіт Олексія Бондаренка пов'язана з повномасштабною війною. Майстер створив скульптури, у яких порівнює українських повстанців з минулого із сучасними воїнами. Їх встановили у червні 2026 в рідному селі Рунгури.
«Це — повстанці 75 років тому і теперішні. Я хотів порівняння зробити. Той самий ворог топче нашу землю, вбиває людей. Я хотів зобразити хлопців теперішніх, які борються за ту саму волю. Для свого села чи коло церкви, чи на могилі я все роблю безоплатно, не беру грошей. Пам'ятка дорожча за гроші, бо домовина не має кишень. Я хочу, аби в майбутньому бачили, які в нас були герої, аби брали з них приклад і щоб їх не забували», — говорить Олексій Бондаренко.
Водночас у саду є чимало робіт, присвячених любові, родині та українським традиціям.
«Люблю, знаєте, робити композиції про кохання. Бо як є любов і кохання, то продовжується життя. Згода будує, а незгода руйнує», — каже Олексій Бондаренко.
Оберіть Суспільне Івано-Франківськ в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
