Планували заарештувати 200 людей, а 250 тисяч хотіли розстріляти — так згадував події 24 серпня 1991 року письменник з Івано-Франківська Степан ПушикСтепан Григорович Пушик — український письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Стефаника, П. Чубинського, Мирослава Ірчана, О. Копиленка, Міжнародної літературної премії імені Воляників-Швабінських Українського вільного університету в Нью-Йорку. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу. Заслужений діяч мистецтв України.Народився 26 січня 1944 у селі Вікторів Галицького району Івано-Франківської області. Помер 14 серпня 2018 року в Івано-Франківську. У цей день він був у залі Верховної ради як народний депутат.
Про те, що відбувалося у Києві, він написав у своєму щоденнику, яким із Суспільним поділився його син — Тарас Пушик.
Далі — мовою оригіналу.
«Я їм кажу: "Переворотники". Віднікуються»
24.08.91. Вчора ввечері прилетів до Києва. Партократи в готелі мовчазно проходять повз мене, начебто нічого й не сталося. Я їм кажу: «Переворотники». Віднікуються. Набридло словоблудіє. Діло потрібне.
Мені найприкріше було, що Кравчук негайно не скликав сесію. Вичікував, виважував, боявся прогадати. У Києві прояснилося все. Замішані вони всі, колишні. Найперше мали заарештувати Народну раду, керівників нових партій і рухів.
Вдалося роздобути копію списку, в якому 200 осіб тих, кого чекав арешт. І моє прізвище фігурує серед них. Тепер я зрозумів, чому отримав виклик до військкомату на суботу. Ізоляція.
Марія ВладУкраїнська письменниця, журналістка, громадська діячка казала, що кияни йдуть громити ЦК КПУЦентральний комітет Комуністичної партії України. Варфоломієвська доба.
«І проголосували ми поіменно!»
До Києва з'їхалося багато людей із різних областей. Тепер ніхто вже не перепиняв їм доступ до Верховної ради. О дев'ятій почався мітинг на площі Визволення (Жовтневій). А коли почалася сесія, попливла ріка під національними прапорами. У перервах ми виходили до людей.
Важко переповісти, що творилося в цей день. Радість, піднесення! І ми проголосували за великий своїм значенням у історії України документ — Акт про незалежність України. Правда, додали, аби 1 грудня поставити його на узаконення референдумом. А потім за українську гвардію голосували. І про департизацію теж. І проголосували ми поіменно!
«Київ кипів цілу ніч»
А ще були інші перемоги! І вже пізно ввечері, близько десятої, пішли вносити прапор-полотнище. Застелили ним стіл Верховної ради, а малий прапор дали в руки Кравчуку, і він із хвилювання не знав, що з ним робити. «Це той прапор, що був на нашому танку в Москві (мав сказати "наш прапор")», — Кравчук оправдовувався, розгублений.
І вже сесія закрилася, а ми стояли довкола стола й співали «Червону калину» й «Ще не вмерла Україна», а тоді пішли перед Верховну раду до народу (я тут виступав через мегафон ще раніше) і через мегафон гуртом співали. Щойно на пленарному засіданні домовилися, що завтра о шістнадцятій годині дня буде президія, і випустять усіх політичних в'язнів разом із Хмарою. Київ кипів цілу ніч.
«Уже й накували кайданів»
Найнеймовірніше говорили. Виявляється, першими мали заарештувати 200 осіб (Народну раду, керівників партій і «Руху», і мене з ними також), 250 тисяч хотіли розстріляти. Уже й накували кайданів. Дем'яновВолодимир Дем'янов — народний депутат казав, що все це організував Горбачов, але я не вірю. Хоч у СРСР усе можливе.
Оберіть Суспільне Івано-Франківськ в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.
