Світлана Тарахкало переселилася на Івано-Франківщину в 2015-му році. До російсько-української війни жінка жила поблизу Луганська. З початком бойових дій вона із сім’єю виїхала в Одесу. За рік переселилася в Івано-Франківськ. Про те, як родина адаптувалася на новому місці, Суспільне Карпати розпитало Світлану Тарахкало.
Жінка показує старі фотографії. Каже, що роздрукованих небагато. Світлину зі своїм будинком у Валуйському, за 18 км від Луганська, має лише одну.
"Будинок техніки був тут. Там у нас були дитячі гуртки, багато дитячих заходів. Це - пам’ятник Ворошилову. А тут – пам’ятник Шевченку. Зараз дуже цікаво розвиваються події: бачите будинок на фоні? Там зараз відділення російського банку. Прикро", - каже Світлана.
Працювало подружжя у місті, тож доводилося постійно проїжджати блок-пости через Сіверський Донець. Особливо страшно було увечері, бо тоді в "охоронців" з’являлася зброя. Це пам’ятає і середущий син жінки – Юхим.
"Коли ми їхали, то на мосту, який переїжджали, вже стояли блок-пости. І було таке, що вони всі з автоматами стояли і направили їх на тата. Я почав плакати. Нас потім пропустили. Мама мене заспокоїла, і ми поїхали далі", - пригадує хлопчик.
Наприкінці травня, розповідає Світлана, напруга стала нестерпною і дітей відвезли у Краснодарський край до родичів.
"Це було дуже важко з одного боку, коли ти бачив, що техніка іде з того боку. Але з іншого - ти розумів, що це – найбезпечніше місце для дітей твоїх", - ділиться Світлана.
Подружжя повернулося додому. Жінка була вагітною, вирішили народити в Одесі, а потім повернутися на батьківщину.
Та події розвивалися настільки непередбачувано, що 20-го червня сім’я назавжди виїхала з Луганська. За словами Світлани, Одеса завжди чекає на туристів і зовсім не чекає біженців.
"Юхим ще в садочок ходив. Мене дуже лякала позиція, наприклад, вихователів. Вони відверто могли казати: "Если бы у нас так случилось …". А я відповідала: "Ми можемо дати вам ключі від нашого будинку, ви можете спробувати, як це". Дуже хвилювалася, що може піти далі ця хвиля – Харків, Одеса, Дніпро", - каже Світлана Тарахкало.
Одесу залишили через рік. Чоловікові запропонували роботу в Івано-Франківську. Жінка пригадує, що дуже хвилювалася, як їх сприймуть у місті. Заспокоїла жінку власниця квартири, яку вони орендували першою.
"Кажу їй: "Ми - переселенці". А вона мені: "А ви що, не люди?". Це після Одеси, коли я два місяці шукала житло, коли слухавку клали одразу, як тільки чули, що ми переселенці. Я кажу: "В нас троє дітей". А у відповідь: "Тю, здивувала, в нас багато у кого по троє дітей". Для мене це було вражаючим. Я не боялася точно їхати після цих слів", - розповідає жінка.
З орендою житла сім’ї пощастило – вона виявилася довготривалою. Власного поки не мають – завжди з'явлються більш нагальні потреби.
За словами Світлани, соціальна адаптація відбулася швидко. Допомогло те, що разом з чоловіком вони приїхали через запрошенням на роботу. Це і сформувало коло спілкування. Дітям було ще легше – вони одразу знайшли друзів. Старша донька перейшла на українську мову. А от досвід сина став поштовхом для створення у 2016-му році нового освітнього простору.
"На кінець першого навчального року я спитала Юхима про його досягнення за рік. І він мені сказав: "Я весь класс научил говорить на русском языке". І тоді виникла ідея, що треба самим щось змінювати, бо просто вимагати від дітей, щоб вони полюбили мову або говорили нею, – результату не буде", - каже Світлана.
Так виникли "Невгамовні". Спочатку - як зустрічі у вихідні трьох мам і трьох дітей. Тепер – як простір для навчання 22 дітей.
Аліна Мірошниченко працює в освітньому просторі вже два роки. Викладає українську мову та літературу. Раніше працювала у звичайній школі, але їй не вистачало свободи. Каже, що головна риса Світлани – людяність. Завжди готова вислухати, підтримати та допомогти.
"Ми познайомилися в школі. Світлана тоді відповідала за кухню і за харчування. І всі діти тоді казали: "Ой, Свєта так гарно готує". І от в мене перше враження було: Свєта – гарна господиня. І ще вона вміє згуртувати дітей – вони її люблять. Це людина, до якої я звертаюся в першу чергу, коли виникають якісь питання у роботі. Чи навіть не просто по роботі", - розповідає колега Світлани Аліна Мірошниченко.
Зараз жінка вкладає всі сили в розвиток "Невгамовних". Каже, діти і гори – це джерела її сили та натхнення: "Жодних цілей, жодних планів – ось це, напевно, найбільший висновок в тому плані, що зараз вік настільки стрімкий і треба бути дуже гнучким, щоб не вміти підлаштуватися під нього, а вміти швидко адаптуватися до тих вимог, які тобі диктує час".
За словами Світлани, події 2014-го року стали поштовхом для змін у житті родини на краще. Хоча й змінили світогляд.
Повне відео
Читайте також
- "Франківськ дуже багатий на людей, які готові допомогти". Родина переселенців з Луганська
- Переселенці на Прикарпатті. Що каже статистика через 7 років від початку війни
