У Дніпрі понад 140 переселенців зустрічатимуть 2025 рік в Центрі соціальної адаптації. У заклад евакуйовують літніх та маломобільних людей з прифронтових громад Донеччини щодня, розповіла керівниця Ольга Волкова.
Історії двох жінок з Мирнограда, які познайомились в центрі й разом відзначатимуть Новий рік — читайте у матеріалі Суспільного.
86-річну Людмилу з Мирнограда до Дніпра евакуювали у жовтні. Жінка каже: до останнього сподівалась, що не доведеться покидати рідний дім. Розповідає: восени у місті перестали працювати лікарні, закрились майже всі магазини. Російські війська, говорить, атакували все частіше.
"Мирноград сильно обстрілювали. І Покровськ, ми близько. У мене в квартирі, на кухні, вилетіло скло все. Холод страшний — ні води, ні світла. Я вже не витримала і погодилась (виїхати — ред.). І мене сюди привезли", — каже вона.
Людмила розповідає: у Мирнограді народилась і прожила все життя. Запам’ятала і Другу світову війну, хоча була зовсім маленька. Згадує: батько загинув на фронті. 43 роки працювала на шахті. Ділиться: після повномасштабного вторгнення син з дружиною та трьома дітьми евакуювалися до Німеччини — забрати жінку до себе не можуть.
"Мені нікуди дітися — тільки в будинок для літніх людей. Мені 86 років. Ніяких планів немає. Живу, та й живу. Дякувати, що люди навколо хороші", — каже вона.
Уперше в житті, каже Людмила, зустрічатиме Новий Рік не вдома. Каже: святкового настрою немає. Та відзначити все ж планує, з сусідкою по кімнаті, яку в центр соцадаптації також евакуювали з Мирнограда.
"Там стріляють. Бомблять кожного дня. Наш будинок повністю без вікон, двері повилітали всі, вже стеля посипалась. Вже нічого було сидіти чекати. Теж думала до останнього, що не буду виїжджати. Але вже треба було їхати", — розповідає переселенка Наталія.
Наталія зазначає: поруч із її будинком прилітало декілька разів. Всі обстріли пережила в своїй квартирі — не може спускатися в укриття. Коли їй було 25, розповідає жінка, потрапила під потяг та втратила обидві ноги. Відтоді ходить на протезах, або користується кріслом колісним. Каже: абсолютно самотня, син помер, рідних немає. Проте не втрачає оптимізм. І має новорічні бажання.
"Головне, щоб війна закінчилась, це перш за все. Ну і я ж не зможу тут постійно перебувати, щоб хороше місце (для життя — ред.) знайшли, я ж не буду тут до кінця днів. Щоб затишно було. Люблю затишок домашній", — каже жінка.
Евакуйованих з прифронтових громад продовжують доправляти щодня: і у вихідні, і на свята, розповідає керівниця Центру соцадаптації Ольга Волкова. Зараз тут мешкає понад 140 людей — літніх та маломобільних. Усі вони зустрічатимуть Новий Рік в центрі.
"Хочеться, щоб сталося диво. Щоб у нас, наприклад, було наполовину менше людей. Щоб цих людей знайшли їх родичі. Люди є постійно. І скількох би не привезли — ми всіх викупаємо, нагодуємо. Сподіваюсь, не доведеться додаткові ліжка розгортати", — розповідає вона.
Ольга Волкова зазначає: 31 грудня для людей, що перебувають в закладі, влаштують святкову вечерю. Усіх пригостять пряниками — їх виготовили та передали в заклад діти з інвалідністю.
Авторка — Валерія Холодова
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
