Боєць 128 бригади територіальної оборони Збройних сил України(ЗСУ) Сергій добровільно пішов до військкомату наприкінці лютого 2022 року. За понад 2,5 роки повномасштабного вторгнення від солдата став головним сержантом мінометного батальйону.
Що розповідає про службу та що його мотивує — читайте у матеріалі Суспільного.
Чоловік розповідає, разом з побратимами весь час обороняли населений пункт на Вугледарському напрямку.
"З 2022 року по 2024-й. Ми боронили одне місце, тримали два роки. Вугледар. Ротація — це найскладніша ситуація. Коли проходить повна ротація, росіяни це «палять» і починають дуже сильно й агресивно вибивати всіх. Ну, нам трохи пощастило. Ми зайшли, зайняли позиції, і після цього почали облаштовуватися й оборонятися. Бої були, на мій погляд, дуже потужні. Але з часом усе ніби змазується...було й було", — каже він.
У батальйон, розповідає, прийшов солдатом, далі дослужився до головного сержанта батареї.
"Спочатку, коли були штурми, я не бачив, куди ми стріляємо. Міномет працює на велику відстань. Хлопці мені говорять: "Та ви добре відпрацювали, зупинили штурм". А я такий: "Не вірю". Потім мені вже показали відео нашої роботи — я зрозумів, що приношу користь. Я знаю що ми якісно робимо свою роботу та зупиняємо російський наступ", — зазначає військовий.
Каже, обстрілюють їх постійно. Часто отримував контузії.
"Земля це все-таки наша. Коли біля тебе щось прилітає, ти такий: "Та я живий, як так? Земля врятувала". Поруч прилітало потужно, як у фільмах. Слава Богу, тільки один раз мене зачепило, контузії я вже перестав рахувати", — згадує він.
Одного разу військовий отримав поранення ногу.
"Коли проходили бойове злагодження, проходили курси медицини, нам розказували: "У тебе є 30 секунд, щоб зробити тампонаду, затягнути турнікет". А коли прилітає, чомусь час сповільнюється. У мене було так. Усе спокійно на душі. Я запитав у хлопців, чи в порядку. Якщо кричать — значить, живі. Я себе перемотав, відповіли по рації, що ми поранені. Прибіг медик – як красиво він біг до мене! Це було легке поранення, не сильне. Я зміг себе стабілізувати", — каже чоловік.
Сергій розповідає, багато разів "перегорав", та потім згадував те, що його мотивує, захищати своїх близьких.
"Дуже багато разів "перегорав". Це дуже важко. Але потім себе зупиняєш, видихаєш. У мене є мотивація — захищати своїх близьких, щоб у них усе було добре. Я дуже пишаюся цим, що завдяки нам усім, не тільки військовим, ми змогли трохи призупинити навалу російську", — розповів він.
Чоловік каже, не хотів би бути кадровим військовим, додає, хоче працювати на звичайній роботі та мати спокійне життя, та розуміє, що поки потрібен тут.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
