З 25 листопада в Україні проводять акцію "16 днів проти насильства", мета якої — привернути увагу до проблем подолання насильства у сім'ях. Вікторія Федотова працює з жертвами насильства близько 30 років. За її словами, Дніпропетровщина — рекордсмен за кількістю звернень з цього приводу до поліції.
Як розпізнати ознаки насильства та куди звертатися потерпілим – Вікторія Федотова розказала в інтерв'ю Суспільному.
Як ви почали працювати з людьми, постраждалими від насильства?
В роботу з жінками, які постраждали від насильства, я пришла від роботи з дітьми, які страждали від жорстокого поводження. В 1990-ті роки я працювала в соціальній службі і було дуже багато бездоглядних дітей. Тоді ми побачили, як інтернатна система дуже побудована на насильстві. І це було тоді і є зараз. Ця система не для дитини.
Як розпізнати ознаки насильства над людиною? Які вони бувають?
Як зрозуміти друзям чи родичам, що відбувається з людиною? Якщо я запрошую подругу і вона декілька разів відмовляється, а потім я з’ясовую, що це не через мене, а, наприклад через те, що її партнер не дозволяє це робити – це насильство. Або якщо чоловік забороняє йти на роботу – це насильство.
Іноді це камуфлюється, як турбота: "Я не хочу, аби ти йшла вночі вулицею", або "Я не хочу, аби ти працювала, щоб тобі було важко". Тому все це є ознаками того, що людина ізолюється. І ця соціальна ізоляція – головна ознака.
Ознаки сексуального насильства існують. Якщо людина дуже брудна весь час, тобто вона не миється. Або навпаки, вона постійно миється. Психологічні реакції дуже різні. Якщо це дитина – то це сексуалізована поведінка, яка не притаманна її віку. Наприклад, дитина 5-7 років, вона або малює щось, де підкреслена стать.
У нас була низка таких кейсів, коли дівчина, наприклад, підліток, каже, що її ґвалтує близька людина, або вітчим, або хтось з родини. А її родичі не хочуть цю людину карати. Вони кажуть: "Ми якось інакше розберемося". Іноді забирають заяви з поліції.
Можна сказати в школі, підійти до вчительки, підійти до психолога, навіть до прибиральниці. Будь-хто в школі має зреагувати на це. Дитина може сказати сусідам, а сусіди – звернутися і в школу, або до державної установи, яка зобов’язана реагувати.
В такому випадку держава має захищати дитину. Але на жаль, це не завжди відбувається. Але ми це зрушили і деякі служби зі справ дітей все ж таки стають на захист дитини.
Якщо є синці на подружці, або просто на людині на вулиці. Нещодавно наша адвокатка такий експеримент провела. В неї є близька людина, дівчина, дуже захоплюється гримом. І вона зробила собі грим з синцями на обличчі. Вони йшли вулицею і насправді в Дніпрі ніхто не відреагував на те, що йде дитина, підліток, вся в синцях. Ніхто не підійшов і не спитав: "Чи потрібна тобі допомога?".
В нас дуже в побуті прийнято на жаль бити дітей. І це вважається вихованням. Дуже багато людей запитує: "А як це, не бити дитину?". А так. Не бити дитину. Це – насильство. Будь-яке побиття – ляпаси, щипки, стусани – це все насильство.
Окупація — це травма несвободи, весь час ти боїшся за своє життя. Це навіть не про війну, а про те, що кожну хвилину до тебе можуть прийти і вбити. Або зґвалтувати, або кинути в підвал кудись.
Зараз новий вид насильства – це сексуальне насильство, спричинене конфліктом. Це не про секс, це про те, що є гендерні ознаки, які використовуються проти тебе, аби мати над тобою владу. Це роздягання на блок-постах, тобто такі речі, які стосуються твоєї статі.
Який випадок насильства запам'ятався вам найбільше?
Цього року у нас був прецедент, який створила наша адвокатка, Юлія Сегеда. Вона захищала жінку, яка вбила свого кривдника. Але чи було це вбивство? Вона захищала свою доньку, свою стареньку бабусю, своє життя.
І зазвичай, до цього випадку, поки не наважився дуже сміливий суддя, винести цей вирок, і сказати, що ця жінка не просто не перевищила межі своєї самооборони, а взагалі не винна в цьому. Від цього випадку вже почнеться практика, коли будуть дивитися, якщо вбитий кривдник, то чому він вбитий? Чи були там ознаки домашнього насильства?
Що найбільше обурює в системі допомогти постраждалим від насильства?
Осуд жертви, це така річ, яка сприяє занепаду країни насправді. Ми не розуміємо, коли людина, наприклад, приходить, а їй кажуть: "Ну ти ж сама хотіла цього, ти з ним живеш. Тому він тебе б’є, ти маєш сама з цим зробити щось". Ні, так не працює.
Коли ми засуджуємо постраждалу, країна економічно також втрачає. Бо людина, яку засуджують, вона більше закривається, вона не може працювати, вона не сплачує податків, тому що вона не працює. Вона хворіє постійно.
Для чого існує акція 16 днів проти насильства?
Акція 16 днів проти насильства – це всесвітня акція. Цій акції наразі вже понад 30 років. Вони починаються 25 листопада і закінчуються 9 грудня. І кожен з цих 16 днів присвячений протидії одному з видів насильства.
Важливо, щоб люди були обізнані, що таке насильство, які є види насильства, в яких випадках порушуються права людини. Тобто якщо люди будуть обізнані, вони будуть протистояти, насильства буде просто менше.
Насильство дуже любить тишу. Якщо насилля відбувається десь і ніхто про це не знає – то воно буде продовжуватись. І насправді єдиний вихід, аби з цим впоратися, це викривати такі випадки. Звісно, що бувають дуже важкі випадки й викриття – це дуже небезпечно. Але є організації, як наша, які супроводжують конфіденційно і тривало. Бо вийти з насильства, це не один-два дні.
На Дніпропетровщині статистика по повідомленнях про насильство в поліцію, вона різниться від інших областей в рази. В 7-8 разів. Не тому, що в нас більше насильства. А саме тому, що населення стало більше довіряти поліції й до них звертатися. І ця довіра – вона не на простому місці. Це про те, що поліція дійсно відпрацьовує і те, що ми разом, командами, з державними та недержавними структурами працюємо разом, і допомога ця приходить, і вона дієва.
Що дає надію та силу не опускати руки та працювати далі?
Надію дають люди. Потерпілі, які вийшли зі своїх ситуацій і потім допомагають іншим. Жінки, які об'єднуються в спільноти й протистоять, допомагають. Знаходять слова. Це дуже-дуже гріє і дуже насправді дієво. І те, що люди отримують допомогу, і потім вони кажуть: "Я ніколи навіть не знала, що можливо отримати допомогу так швидко і так дієво. Що це допоможе взагалі". А воно так, допомагає.
І це про нашу іншу якість українську, що ми можемо об'єднатися і можемо протистояти разом, можемо захищати. Тому я думаю, що в нас є світло в кінці коридору.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
