Юрій — лікар-травматолог одного з медзакладів Дніпра. Чоловік почав працювати за фахом 16 років тому. Від початку повномасштабного вторгнення РФ він мав лише дві відпустки — щоб побачитися з родиною, яку відправив за кордон. Звідки бере сили працювати 24/7 — у матеріалі Суспільного.
"Я завжди на роботі. На роботі я рятуюся від сьогодення. Коли ти в справах і не дивишся телевізор, воно трохи інакше сприймається", — розповів Юрій.
Для нього повномасштабна війна розпочалася із ранкового смс-повідомлення з лікарні: "Всі швидко на роботу".
"Ми були готові. Ніхто не збирався нікуди тікати. Всі знали, що треба йти на роботу, і все відділення вийшло виконувати свою роботу. Всі знали вже, що йде війна", — сказав він.
Юрій розповів, його батько — теж лікар, тому він усе життя знав, що буде медиком. Травматологом чоловік працює із 2008 року.
"Наша спеціальність із самого початку передбачає, зокрема, і вогнепальні поранення. Тому, коли це почалося у 2014 році, це не було новиною. Були інші складнощі — і матеріально-технічні, і логістичні — але також були ці поранені. Тоді їх у нас не дуже багато було — декілька десятків. А взагалі-то ця маса вже почалася у 2022-му", — пояснив Юрій.
За його словами, навантаження на роботі зараз зросло у 3–4 рази: коли велика кількість пацієнтів — треба швидко діяти й дотримуватися плану роботи. Проте завдання залишилося те ж саме — лікувати.
"Наша робота — це травматологія, найчастіше ургентна службаНагальна; яка потребує негайних дій. Коли пацієнт травмується, ніхто ж не чекає, коли він травмується. Ніхто ноги не миє перед тим, як зламати щиколотку, так? Тому скільки привозять "швидкі", кого привозять — тих лікуємо", — додав Юрій.
Родина лікаря наразі живе за кодоном. Чоловік розповів, йому рідні теж пропонували поїхати, але він відмовився — лишився в Україні рятувати поранених. Дружина ж Юрія разом із подругами займається там волонтерством.
Лікар каже, його мотивує, коли пацієнт одужує, стає на ноги і продовжує життя.
"У мене був пацієнт, який 14 місяців ходив з апаратами зовнішньої фіксації. Коли ти зняв ці апарати, він прийшов на контроль своїми ногами, тримаючи за руку дитину, — це було прекрасно. Всі хлопці дуже мотивовані, знають, що вони там роблять і чого туди пішли. Їхній настрій, запал — звичайно впливає. Коли їх забирають "швидкі" на евакуацію, вони ще кажуть хлопцям: "Покажіть їм там". Збираються повернутися і продовжити свою справу", — розповів Юрій.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
