У Кривому Розі переселенка з Берислава Людмила Зубіашвілі виховує 10 дітей. Своїми вважає всіх, хоча кровно рідні двоє. Ще до повномасштабної війни жінка стала мамою-вихователькою для двох дівчаток та хлопчика. Після вторгнення — прийняла в дитбудинок сімейного типу ще п’ятьох дітей з Херсонщини та Донеччини.
Людмила Зубіашвілі розповідає, зрозуміла, що хоче стати мамою для багатьох дітей, коли підростали її сини.
"Син у мене вже вчився на юридичному, а другий підростав і я розуміла, що я одна — все в мене є, я забезпечена людина і я ще не вичерпала своє материнство. І я сказала, мама я хочу ще спробувати дати дітям тепло і ласку, бо в мене її ще хватало багато. І ми пішли в службу, я написала заяву, що хочу стати прийомною мамою", — каже жінка.
Розповідає, в соцслужбі їй сказали, що є троє дітей, у яких померла мама.
"В лікарні вони вже 2 місяці, мама померла і їх ще нікуди не визначили. Я поїхала, мені вони сподобалися, я сказала, так я згодна, я їх забираю собі і вже у вересні 2021 року ми стали прийомна родина", — розповіла Людмила.
Поки робили документи, діти вже почали мешкати у родині Людмили.
"Мені як сказали, що можете почекати, поки вони будуть у лікарні, поки зробляться документи Є така можливість, можете їх взяти, але на своє забезпечення, то я не вагаючись, одразу забрала дітей. Я їх зразу поїхала вдягла, взула, плани були великі і на море поїхати й в Асканію Нову, бо Херсонщина багата всім і так вийшло, що прийшла до нас війна", — згадує Людмила.
Людмила розповідає, в окупації родина прожила майже два місяці.
"Ми були в окупації майже 2 місяці. Коли вони почали ходить по будинках з автоматами, коли почали робити обшуки й тоді я бачила, що діти мої бояться. Я тоді зібрала дітей і ми виїхали, одягу брали мало, ми брали харчі, бо одяг ми можемо купити, а на перший час, щоб у дітей були харчі, щоб діти голодні не були, щоб все в них було", — розповіла Людмила.
Каже, аби виїхати з дітьми родина пройшла довгий шлях.
"Коли ми виїхали з Береслава, ми проїжджали 36 постів з росіянами, на кожному пості нас зупиняли, перевіряли, дітей дивись. Ми проїжджали у Великоолександрівці міст, той, який був замінований. Я сама з дітьми. І другою машиною була мама моя і якісь речі, хоча ми розуміли, що їдемо не на день-два", — згадує вона.
У Кривому Розі родина довго не могла знайти житло. Потім почали винаймати квартиру. Жінка каже, у помешканні довелося повністю зробити ремонт, а після цього — жінку з дітьми звідти виселили. Потім змогли знайти будинок.
"Коли переїхали сюди, нам порадила служба взяти діток. Тільки вони Дніпропетровські. Діти з Донецька, а мама їхня виїхала в Дніпро і вони з чоловіком вели неправильний спосіб життя і в них служба забрала дітей, їх вилучили в грудні", — каже жінка.
Так в родині з'явились Катя, Вадим та Богдан.
"Вони як приїхали, ми взяли Катрусю, вона була така маленька, погано сиділа, на свій вік вона мала тільки 7 кг. Це зараз мама її викохала таку дівчинку. Це мої дітки, я навіть казала службі, якщо їх хто захоче всиновити, я перша на черзі, я нікому їх не віддам, бо це мої діти", — розповідає жінка.
Пізніше Людмила взяла ще двох дітей, які лишились без батьків.
"І так у нас вийшла велика родина — 10 дітей. Троє дітей з Горностаївського району, троє з Торецька і двоє моїх, береславських. Я не одна, в мене є син, в мене є мама, вони мені допомагають. У нас бабуся на кухні, вона в шість годин каструлями торохтить, всім торохтить, бо в сім годин треба дітей садити їсти. Кажу, мам, ну це ж літо, хай посплять. Ні, щоб вони не були голодні", — каже Людмила.
Рідні Людмили зазначають, що її покликання — це материнство.
"Як сказав мій брат: Люда твоє покликання, мабуть, бути мамою. Я би всіх забрала, якби була можливість. Я люблю дітей. Вони знають всі, що я нікого не ділю, навіть між своїми дітьми. От мої діти. Вони всі мої діти", — каже вона.
Авторка — Наталія Качуровська
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
