Чоловік Вікторії Клименко служить з 2014 року. На початку повномасштабного вторгнення він захищав рідний Маріуполь та потрапив на Азовсталь. Жінка залишалася в місті із донькою до 15 березня 2022. Каже, не було світла, води, газу, а їжу готували на вогнищі. Вікторія розповідає, виїжджаючи з Маріуполя, бачила загиблих та розбиту техніку РФ.
Аби доїхати до Дніпра, родина пройшла десятки російських блокпостів. Жінка каже, під час виходу з комбінату її чоловік отримав 30% опіків тіла від скинутих російськими військами фосфорних бомб. Далі чоловік потрапив у Донецьк. В полоні він пробув понад місяць. Зараз, розповідає Вікторія, їхня донька співає та збирає кошти на придбання автівки для побратимів тата.
Більше про історію родини – у матеріалі Суспільного.
Дружина військового Вікторія Клименко родом з Маріуполя. Каже, в цьому місті познайомилась з чоловіком, там народилась їхня дочка. Вранці 24 лютого 2022 року прокинулась від вибухів.
"В його очах був таких страх і він казав, що не знає, як буде, але краще сидіть дома. І ось ми сиділи вдома, чули звук вертольотів. Коли ти чуєш – ти чекаєш, що після цього буде бабах. А куди прилетить цей бабах, може до нас. І ось біля нас, до Кірова, до центрального ринку, ці викиди були з вертольоту. Якось так тримала себе в руках, тому що розуміла, що в мене ще дитина”, – каже жінка.
Розповідає, їжу тоді готували на вогні.
"Ти виходиш і не розумієш, що відбувається. Неначе ти в минуле повернулася, всі готують їжу на вогні і цей запах по всьому місту вже був, коли їжу готують на вулиці всі. Усі порозбирали все, що було, ці кафе, ресторани дерев’яні. Бо людям потрібно було на чомусь це готувати. І ти не можеш зрозуміти, що відбувається. І інформації в нас ніякої не було. Не знали, яка ситуація в якомусь іншому місці", – розповіла вона.
Каже, її та доньку змогли забрати родичі 15 березня.
"Ми швидко зібралися, сіли в автівку та поїхали і от тоді вже такий жах був. Я там доньці щось давала, щоб вона у вікно не дивилася. Все, що там лежало, все було видно. І трупи, накриті і не накриті, і просто відірвані ноги. Було видно, що це військові, що це військова форма і військове взуття. Вже за Маріуполем це були в полях розірвані танки. Бачили багато чого, чого не хотілося бачити", – згадує Вікторія Клименко.
Спочатку жінка з донькою виїхала до Білосарайської коси, далі – у напрямку Запоріжжя.
"Кожні пів метра блокпост і тоді з’явився це жах, коли ти своїми очима бачиш, що на твоїй землі висять прапори російські і дуже багато військових. І дитину підготувала, я сказала їй, якщо будуть питати, то в тебе тата немає. Ти живеш лише з мамою. Тому що, доню, не можна казати, що твій тато військовий. Ми пройшли 19 блокпостів. Питання були різні, люди були різні і забути їх нам не вдасться ніколи", – розповіла вона.
Розповідає, військові РФ роздягали чоловіків та шукали татуювання.
"Якщо їм щось не подобається, то вони просто беруть та розстрілюють людей", – зазначила жінка.
Пізніше на зв'язок вийшов чоловік Вікторії.
"Перше його повідомлення – це написане на картонці маркером, ти бачиш, що це руки твого чоловіка, але вони такі чорні, такі брудні, якими ніколи не бачила, і там було написано: “Я на Азовсталі”. Спитав, де ми. Чому це були картонки. Хлопці фотографували на один телефон записки, щоб можна було відправити мамі або дружині, що з сином чи чоловіком все гаразд. Вони виходили на те місце, де був зв’язок і відправляли вже нам”, – згадує Вікторія.
Чоловік у Вікторії потрапив у полон. Там перебував місяць та 10 днів.
"Я бачу дзвінок з незнайомого номеру. Відеодзвінок був, я бачу обличчя чоловіка, донька взагалі тата не одразу впізнала. Каже, що це за хлопчик маленький. Бо він дуже схуд. І він каже: “Ало, кохана, я вдома”, – каже жінка.
Жінка розповідає, коли чоловік був на Азовсталі, у нього з'явилася мрія. Він хотів обвінчатися з дружиною та народити другу дитину.
"Реабілітація пройшла. Стан вже більш-менш став кращий. І чоловік вже майже пів року перебуває в розпорядженні в своїй частині в Донецькій області", – зазначає жінка.
Донька подружжя допомагає батькові та його побратимам. Вона співає та збирає кошти, аби купити підрозділу автівку.
"Ми співали кожен свої пісні, які хто знає. Я співала дві пісні – це "Тримай" та "Я хочу”. Десь приблизно 7 тисяч зібрали точно. Татко сказав, що в нас все вийде і ми зберемо кошти на цю автівку. Для мене він – Герой нашої країни”, – розповіла переселенка з Маріуполя Софія Клименко.
Вікторія Клименко розповідає, зараз у неї одне бажання, це – перемога. А потім і повернення до рідного міста.
"Хочеться, щоб деокупували наше місто. Дуже хочеться. Тому що це найболючіше для нас. Для кожного маріупольця. Ми всі спимо та бачимо, як повертаємося до себе додому. Ми розуміємо, що воно не буде таким, яким було. Але ми його відбудуємо, найголовніше, щоб воно було нашим”, – зазначила жінка.
Дізнатися, як допомогти донатами можна за номером телефону 050 056 75 56.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
