«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?
.

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову? Суспільне, в рамках проєкту «Ми перейшли», підготувало історії п’ятьох різних українців, які у свідомому віці перейшли з російської на українську мову.

"Я дуже хочу, щоб це була мова мого майбутнього, я хочу, щоб це була мова вашого майбутнього".

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?
Ксенія Буряк — асистентка директора. Перейшла на українську мову у 2019 році. Про перехід на українську мову почала замислюватись у 2014.

Остаточно я перейшла на українську мову минулого року, на другий день після другого туру виборів Президента України. Це не був збіг обставин, це була остання крапля. Перші думки про перехід на українську мову почали виникати у 2014 році, після початку війни з Росією. Вивчала українську мову у школі, тому могла перейти і раніше, але не вистачало мотивації розмовляти українською постійно, тим паче, що Дніпро — російськомовне місто.

У колі свого спілкування – у родині, на роботі – не відчуваю дискомфорту і можу вільно розмовляти українською. Намагаюся близьке російськомовне оточення «перетягти» на свою сторону.

Українська — це надпотужна зброя у цій війні за Україну. Також причина — це усвідомлення свого роду, шана тим мільйонам українців, які були знищені виключно з тієї причини, що вони були носіями саме української ідентичності. А основна причина — це любов. Головна мотивація тих, хто боронить Україну — це любов, мотивація наших ворогів — це ненависть.

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?
Кирило Недря — історик. Розмовляє українською з дитинства. У роки навчання у виші почав розмовляти російською, але згодом повернувся до української мови.

Я ріс в україномовній родині. Люди часто дивуються, що україномовна родина може жити на Дніпропетровщині, тим паче у Нікопольському промисловому районі, звідки я родом. Спілкуюсь українською з самого дитинства, у приватному секторі, де я жив, взагалі не пам’ятає, щоб хтось спілкувався російською.

Можливо, це не завжди була чиста мова, тобто це був суржик, те що називається, але, в більшості своїй, це була українська, або дуже наближена до української, мова. Не уявляю себе, чесно кажучи, без української мови. Коли народилася дитина, коли народився мій син, так сталося, що дружина була з російськомовної родини, я вважаю це за окремий плюс. Чому? Тому що з сином з народження спілкування велося одразу двома мовами. Це не було проблемою, я навпаки задоволений, що дитина володітиме одразу двома мовами з дитинства.

Після закінчення школи у Нікополі, та вступивши до Дніпра на політологію, зіштовхнувся з труднощами. Причина у тому, що майже вся навчальна література у 90-ті роки була російською мовою. Більшість студентського оточення було російськомовним. В ті часи взагалі у Дніпрі було складно знайти україномовну людину, тому, поступово, перейшов на російську, та спілкувався з однолітками російською. Коли ж доводилось спілкуватись з рідними — то спілкувався українською, у оточуючих, це викликало здивування.

Для мене цілком нормальна ситуація — в Україні говорити українською. Скажімо так, я можу зрозуміти людину, яка не говорить українською, але не знати українську — для мене це маломожлива ситуація. В українській мові закладено колосальний потенціал. Щоб його розкрити, потрібно щоб більше людей спілкувались українською. Коли мовою користуються — вона росте і розвивається.

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?
Анастасія Гречникова — журналістка. В процесі переходу на українську мову.

Я переходжу на українську, тому що моя п’ятирічна дитина одного ранку просто сказала, що вона хоче навчитись розмовляти українською мовою. Я сказала: «давай тоді будемо нею розмовляти».

Я знаю українську мову достатньо добре: можу читати літературу, дивитись фільми українською. Складність виникає при розмові, оскільки раніше звикла спілкуватись російською. В розмові можуть «вилітати» слова і навіть можу перейти на суржик. Це відбувається, коли потрібно сказати щось швидко, а часу згадати слова немає.

Це моя третя спроба перейти на українську, дві попередні провалилися. Але тепер мене мотивує дитина, хочу, щоб вона добре володіла українською. Близьке оточення ставиться позитивно до рішення спілкуватись українською. Щодо спілкування у магазині чи на роботі, на мою українську ніхто не звертає уваги, та продовжують спілкуватись зі мною російською, так як Дніпро — це російськомовне місто.

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?
Павло Дінець — журналіст, педагог. Перейшов на українську у 18 років. На сьогоднішній день розмовляє українською 32 роки.

Трішки за 18 років, тоді я ще служив у війську, радянському. Як каже ваша одна одіозна колега: «На хліб не намажеш». А я з нею міг би посперечатись. Якраз мова, те що із нею іде в комплекті — це братерство якесь, дружба між людьми однієї нації, одного етносу — це, як раз, дуже «намажеш на хліб», і навіть ще більше: іноді це тобі врятує життя і здоров’я.

Є винятки, якщо чесно, якщо я людину дуже сильно поважаю, або люблю, я бачу їй важко, я даю слабинку і переходжу на російську. Але це принципово і це на все життя. Я себе перевірив, я за це вдруге послужив країні — в АТО. 9 місяців, не чекав, пішов сам. Все серйозно, все дуже глибоко.

Я розумію, що до атовців особливе ставлення і до носія української мови, я розумію, що я маю бути зразком в усьому. Вибачте, мабуть, це дуже натхненно звучить, і хтось подумає, фальшиво. Я розумію, що я не можу не напитися, ні лазити як свиня, як ті ж наші воріженьки. Тому це зобов’язує. Українська зобов’язує.

«Це моя мова»: що спонукало російськомовних українців перейти на українську мову?
Андрій Батозський — музикант. Повністю перейшов на українську у 2019 році. З 2018 року почав листуватися тільки українською мовою.

Настав такий момент, непевно довго накопичувалося, можливо, це пов’язано із війною на сході. Така собі самоідентифікація: «Та хто ж я? Я українець, чи я росіянин, чи я не знаю хто я?». Відповідь мені прийшла у творчості, коли я, не дуже навантажуючи свій мозок, написав пісню українською мовою. Тоді я зрозумів, що це всередині, на рівні ДНК, на рівні геному.

Русизми, наголоси, просто незнання деяких речей створювали деяку складність переходу на українську. Але в мене так склалося, в мене трошки легше, в мене дві знайомі людини викладають українську мову. В разі чого, вони мене постійно направляли. Так само, я почав слухати український контент повністю, українську музику, дивитись фільми українською. Це все дуже швидко спрацьовує, за рік мене вже питають: «Так можна? Ти що на якісь курси ходив?».

Треба компонувати сучасну і класичну українську літературу. Тому що у класичній українській літературі багато саме цих забутих слів, які дуже «смачні» і класні. Вони круті, їх приємно виговорювати.

Хоч Дніпро, здебільшого, і російськомовне місто, спілкування українською не викликає в мене ніяких ні проблем, ні конфліктів. Люди ставляться до української мови лояльно, навіть, якщо самі не переходять на українську.

Більше матеріалів в рамках проєкту «Ми перейшли» Ви зможете побачити на сторінці Суспільного у Facebook, а також на You Tube каналі.

Читайте також

  • Синьо-жовте сонце «засяяло» в університеті внутрішніх справ на патріотичному флешмобі.
  • До Дня прапора у Дніпрі замінили найбільший синьо-жовтий стяг України – фоторепортаж.
  • "Любіть Україну!". Біля історичного музею в Дніпрі встановили 2-метрову дошку для написів.
На початок