Альона та Маріам Айвазян родом з Павлограда на Дніпропетровщині. Обидві навчалися у Харківському педагогічному університеті, а зараз волонтерять, допомагаючи цивільним та військовим у Харкові. Їхній молодший брат Артем загинув 14 березня, розвозячи гуманітарку по місту. Суспільне поспілкувалося з Альоною Айвазян, яка в той день їхала в автівці разом з братом, і розповідає історію родини.
Артему було 26. Він жив з батьками у Павлограді, але коли не стало його мами, поїхав до Європи працювати далекобійником. Альона говорить: у січні він приїхав до України, щоб відсвяткувати свій день народження. Мав повернутися першого березня, проте війна змінила його плани.
Артем не зміг залишити сестер. Усі разом вони допомагали волонтерській групі Help Army у Харкові.
14 березня Маріам поїхала евакуювати людей з району, куди прилетів снаряд. “Ми з братом залишилися на базі та збирали коробки з допомогою. Вже ближче до комендантської години загрузили авто, розписали, куди, кому та що треба відвезти. Перша точка була поблизу. Потім нас розвернули, сказали, треба поїхати іншою дорогою, бо усе перекрито. Ми виїхали на одну з вулиць, і там нас застали “Гради”. Буквально двісті метрів лишалося до наступної точки, куди ми мали доїхати, щоб віддати допомогу”, – говорить Альона.
Вона згадує: удари по автівці були дуже сильними. “Після того, як я відкрила очі, виявилося, що одне око не бачить. Подивилася на брата: він був непритомний, усе було в крові. Потім я вийшла на вулицю, почала діставати його з машини, кричати, телефонувати військовим. Хлопці під’їхали, дуже швидко погрузили брата в машину, відправили до лікарні”, – говорить Альона. Останнє, що вона пам’ятає – як просила, щоб військові забрали допомогу, яку вони везли.
Брат Альони загинув, сама вона дістала поранення. У Харкові дівчині провели операцію на щелепі. “Лікарі змогли зробити так, що я схожа на людину. Шви вже зняли, я вже розмовляю. Також уламок потрапив до ока, дуже глибоко сидів. У Харкові немає таких лікарів, хто зміг би його дістати, тож потрібно було їхати до Вінниці. Тут мені зробили ще одну операцію. Наразі ще не бачу одним оком, але десь через два тижні, кажуть лікарі, зір відновиться”, – говорить Альона.
Не дивлячись на поранення, Альона продовжує займатися волонтерською діяльністю: “Війна забрала у мене брата. Я не можу опустити руки. Цю війну потрібно закінчити, хоча б заради нього”.
Волонтерка каже: її брат був дуже доброю людиною та намагався допомогти усім. Згадує один з випадків: “Їдемо з фасовки, набрали речей. Бачимо блокпост, хлопці наші стоять. Відкриваємо машину, і Тьома питає: хлопці, вам щось потрібно? На одному блокпості роздав, на іншому. Кажу: та ми ж до Харкова так нічого не довеземо. А він: та нічого, ще раз з'їздимо”.
Наразі сестри закуповують для бійців дрони, тепловізори та ліки. Допомогти можна, зателефонувавши Маріам: (066) 95 10 070
“Ми сильні духом люди. Для нас немає нічого неможливого. Головне – підтримувати наших військових, щоб вони не опустили руки. І якщо вони знатимуть, що ми з ними, то перемога наша”. – говорить Альона.
Читайте також
- Готувалася до весілля, а стала волонтеркою. Історія дніпрянки, яка евакуювалася до Польщі
- На Дніпропетровщині подружжя волонтерів влаштувало гуманітарний центр у сховищі
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
