У школі села Модричі, що на Львівщині, зробили пункт тимчасового розміщення евакуйованих. Як розповіла Суспільному директорка Лілія Гринаш, заклад облаштували для прихистку за два дні. Тепер тут можуть прийняти одночасно 55 людей, більшість місць – уже заповнені. У школі живуть родини з дітьми, які виїхали з центру та сходу України.
Суспільне поспілкувалося з трьома сім’ями з Ворзеля, Ірпеня та Дніпра.
Ворзель: "І по нашій вулиці поїхали російські танки"
Оксана з трьома дітьми – Іриною, Маргаритою та Олександром – виїхали з Ворзеля, що на Київщині, 9 березня "зеленим коридором". Розповідає: до того вони з малечею пережили обстріли й зустріч з окупантами.
"На роботу 24-го їхала. Почалося… Через три дні зібрали документи та валізи й ще думали – хай воно стоїть, раптом не знадобиться. А потім почалися обстріли. Ми чули, як приїхали російські танки. В ліску, де дуби, вони зупинилися. У нас вулички невеличкі, маршрутка ледве переїздить. І по нашій вулиці поїхали російські танки! Це перший день. А на другий день – води немає і ми пішли з дітьми до криниці. І тут звідки не візьмися – танки. І вони поїхали прямо на нас. Ми з дітьми попадали на землю, один одного накрили. Один проїхав, а другий показує: "Лежите, там еще два". Того дня ми більше на вулицю не виходили", – розповіла Оксана.
Наступного дня жінка з дітьми вирішили пробиратися до траси в надії виїхати. Йшли пішки.
"Ми пройшли п’яту частину шляху. Там садовий кооператив – і прямо на нас виходять троє з автоматами, росіяни. Кажуть: "Це не ми стріляємо, це ваші бандерівці стріляють"... Кажуть: "Ми вас далі не пропустимо". А я "ввімкнула дурочку", кажу: "А додому відпустите? Я вдома собак забула погодувати". Відпустили. І ми пішли. Казали, що вони хочуть людей у Білорусь вивозити. В тому садовому кооперативі багато людей залишилося. Сидять там, як заручники", – говорить багатодітна жінка.
9-го березня дали "зелений коридор". Чоловік із сусідньої вулиці взяв Оксану з дітьми в машину.
"Вся наша вулиця виїхала за 15 хвилин. Це була перша колона. Та, яка тягнулася на 10 кілометрів. Ми 9 годин тільки добиралися до Києва, хоча зазвичай – це півтори години. Багато на шляху їхніх блокпостів. На Львівщину ми добиралися дві з половиною доби", – розповіла Оксана.
"Зараз там скрізь гаряче. Козинці, Хмільна, Діброва… У нас в Козинцях мама, тітка, всі знайомі. Сестра з п'ятиденною дитиною тікала під залпи. Народжувала під залпи й тікала під залпи", – додає жінка.
Оксана каже, що хоче залишатися в Україні, мало того – планує взяти в родину дитину, чиї батьки загинули від обстрілів.
Ірпінь: "Бомбили по-чорному"
Лариса і Юрій – подружжя. Вони приїхали з Ірпеня. Коли були вже в дорозі, у їхній двоповерховий багатоквартирний будинок влучив снаряд. Що з їхнім помешканням – невідомо, а квартира сусідів – ушкоджена.
"Бомбили по-чорному. Ми сиділи в квартирі. Завішували все ковдрами, покривалами, щоб не було видно. Син з родиною з Гостомеля – приїхали до нас, у чому були. Нас вивіз автобус волонтерський. Потім ми дві години йшли пішки лісом, а потім уже нас забрали і вивезли до Києва. На кожному блокпосту нас зупиняли, була перевірка. Спершу дісталися Львова, а потім – у село. Син зараз коло нас, а невістка з дитям поїхали в Іспанію, – каже Лариса.
З Ларисою та Юрієм виїхав і їхній пес Ачі. Пітбуль досі наляканий, розповідає подружжя.
"Вранці – бомбардування, а потім він ще 10 годин у поїзді проїхав. Ще не відійшов від цього", – каже Юрій.
"Через собаку я й не хотіла їхати. Як я його полишу? Я його з малесенького виняньчила", – додає Лариса.
Наразі родина шукає житло в селі, аби пожити в безпеці.
Дніпро: "Впало на територію фабрики, якраз у нашому районі"
Родина Світлани Богомаз приїхала з Дніпра. З жінкою в одній кімнаті в Модричах – ще п’ятеро з її родини: невістка, сваха, двоє онуків і сестра. Двоє синів та чоловік, який переніс інсульт, лишилися вдома. Жінки з дітьми не влізли у потяг з Дніпра на Польщу, тому виїхали на Львівщину, каже Світлана.
"В один день була тривога з третьої до шостої ночі, не бомбили. А другий день – бомбили. Впало на територію фабрики – діючий пошивний цех, двоповерхова будівля. Якраз у нашому районі. Постраждав і житловий будинок, вікна повилітали. Вирішили виїжджати. Син каже: "Дітей треба рятувати, онуків рятувати". Онучці 7 років, онукові – 5 років. Не скільки за себе сини, скільки за нас – щоб ми були в безпеці", – розповідає Світлана.
Дніпрянка каже: діставалися на Львівщину непросто, але в переповненому потязі люди ділилися одне з одним водою та їжею.
"І тут добре влаштувалися. Тепло. Такі порції нам насипають – ми дуже вдячні", – додала жінка. Тепер родина планує перебратися в Іспанію, де в них є родичі.
Сільська школа дала прихисток евакуйованим
Школа в Модричах зараз обладнана необхідним для тимчасового перебування людей: придбали бойлери для підігрівання води, облаштували душі й спальні місця, розповіла Суспільному директорка Лілія Гринаш.
Харчування організували в шкільній їдальні. Готують – кухарки й прибиральниці. Продукти й посуд приносять мешканці села.
"Школа велика, місце є. Якщо буде треба, можемо й більше людей розмістити. Єдина проблема – чи зможемо ми їх прохарчувати? Вже зараз – м’ясного нема. Можемо запропонувати перші страви, каші, макарони. Тістечка до чаю принесли люди", – розказала директорка школи.
Водою, з лікувального джерела "Срібна вода", школу забезпечили учні. У заклад наразі також надійшла гуманітарна допомога з Німеччини.
Читайте також
Збирають допомогу, селять евакуйованих, перевозять поранених бійців. Фоторепортаж із Дрогобича
"Гобелени війни". Фоторепортаж із музею на Львівщині, де "з нуля" плетуть маскувальні сітки
Читайте нас в Instagram: головні новини регіону
