Житель Павлограда старший лейтенант Олександр Хижняк на позивний Хиж отримав звання Героя України. Відповідний указ підписав президент України. Нині 31-річний військовий обіймає посаду офіцера штабу 3 окремої штурмової бригади 3 армійського корпусу.
Що розповідає про службу та подання на нагороду — читайте у матеріалі.
"Подзвонив мені один з бійців підрозділу і сказав, що ми хочемо вас від батальйону подати на Героя України. Це було колективне рішення. Боєць сказав: ми знали, що будете відмовлятися, тому ми вже вас подали. 14 січня 2026 року мені вночі телефонний дзвінок і вітання. Я питаю із чим? Вам надали звання Героя України. Мені знадобився час щоб зрозуміти, що це реальність і мені присудили таку нагороду", — каже він.
Як доєднався до війська
Олександр розповідає, до війська долучився у 2014 році.
"Спочатку як доброволець у 19 років. У грудні 2014 році був перший виїзд із добровольчим батальйоном Дніпро-1. У лютому 2015 офіційно оформився в батальйон спеціального призначення Дніпро-1, який згодом став батальйоном поліції. Там прослужив до 2019 року", — каже Олександр.
З початку повномасштабного вторгнення Олександр разом з побратимами сформували на базі 98 територіальної оборони Павлоградську роту, яка у листопаді 2022 увійшла до складу 3 окремої штурмового бригади. Далі сформували 1 механізований батальйон в складі 3 окремої штурмової бригади.
"Мої рідні знали, що я не буду стояти осторонь і буду захищати мою Батьківщину. Дружина дуже підтримує. Так, важко: діти маленькі, бачу рідко їх, майже все на дружині лежить, деколи немає змоги навіть на зв’язок вийти — вони переймаються. Часто не розповідаю багатьох моментів дружині, аби не хвилювалася. Буваю вдома раз на пару місяців. Останнім часом виходить бувати трішки частіше", — каже він.
Розлука з рідними найскладніше в службі, каже Олександр Хижняк.
"Ми знаходимось на передовій і б’ємося з ворогом обличчям до обличчя. А Росія воює з нашими родинами. Бачиш у пабліках — прильот. Це відразу занепокоєння, телефонуєш рідним — питаєш, як там? Дітки бояться, дітки плачуть… Старшому сину 8 років, молодшому — у квітні буде рік", — розповідає він.
Операція на Бахмутському напрямку
Найважче бойове завдання, воно ж і запам’яталося Олександру найбільше — бойове хрещення 1 механізованого батальйону. Це січень 2023 рік на Бахмутському напрямку. Операція тривала сім днів.
"Ми ще тоді були новоствореним батальйоном і нас відправили туди, де противник вів активні наступальні дії. Там були "Вагнера". Ми зайшли на ділянку і відразу зустрічний бій. На той час я виконував обов’язки сержанта роти і на плануванні з командуванням казав: поки ми не проведемо розвідку — мої хлопці туди не зайдуть. На що мені тогочасне командування сказало: нам байдуже, що ти там хочеш. Завтра ви туди заходите. Вранці ми заїхали на невідому ділянку. Своїх хлопців я залишив в укритті, а сам з декількома побратимами пішов на розвідку. Під час розвідки ми натрапили на групу противника. Був бій і ворожа група була знищена. Зрозумівши ситуацію, ми заступили на чергування", — згадує він.
Олександр Хижняк розповів: у цей час командування батальйону втратило керування підрозділом. Вся відповідальність лягла на сержантський склад, який був на місці.
"У такому режимі ми працювали 3-4 дні. Потім ворог перерізав нашу логістику і наші сили опинилися в тактичному оточенні. Від тогочасного командира батальйону я почув: "Хиж, зроби, будь ласка, щось". Я сформував групу зі свого взводу. Я прийшов до хлопців і сказав: нам зараз треба увірватися в оточення, бо там наші хлопці, треба витягти їх звідти. Декілька разів в нас влучили з кулемета, але ми прорвалися. Евакуювати хлопців 300, 200, на жаль, не змогли, бо на позиціях були вже росіяни. Затягнулося все це на нічну операцію", — каже Олександр.
Олександр Хижняк згадує: наступного дня прийшов заступник командира батальйону для вирішення критичної ситуації.
"Я з ним зустрівся і він мені сказав: ситуація така, що в будь-який момент противник зробить ривок і захопить це село. А в селі ще пербувають наші сили. Тобі треба прийняти рішення — будеш ти туди вриватися, щоб дістати наших чи не будеш", — розповів військовий.
Олександр каже: зібрав своїх бійців та сказав, що йтиме за побратимами. Розповідає, йти тоді з ним нікого не змушував.
"Нас поїхало восьмеро. Проривались через щільний вогонь, на швидкості проскочили. Знайшли цю групу, яка була в селі. 300-тих було стільки, що не було місця в машині для нас, машина була повністю завантажена пораненими та загиблими. Я зв’язався з командуванням — мені сказали дочекайтеся ночі, ми вас заберемо. Зайняли кругову оборону, просто аби протягнути до ночі. Знищували штурмові групи противника. По нас щільно працювала артилерія росіян", — каже військовий.
Після — дізнались, що в підвалах населеного пункту ще перебувають українські військові.
"Загалом знайшли близько 30 бійців з різних частин і підрозділів. Вони були максимально деморалізовані, поранені та хворі, які залишились без зв’язку. Це все я повідомив командирам і ми їх виводили. Все це в нас вийшло без втрат. В подальшому, їх забрали, а нам була команда займати оборону", — розповів він.
Потім групу Олександра змінили інші бійці. Загалом, після операції, з усього батальйону залишилось 18 боєздатних піхотинців, розповів Олександр Хижняк.
Нині військовий виконує бойові завдання на Борівському напряму: від населеного пункту Борова до Лиману.
"Виснаження від війни нема. Є певна демотивація, через те що діється поза військом. Корупційні скандали, підтримка населенням військових зменшилася і звісно скандали з ТЦК, а саме люди, які вбачають ворогом працівників ТЦК, а не РФ. При цьому, є велика мотивація, як офіцера, вберегти хлопців, аби вони повернулися додому", — каже чоловік.
Автор — Андрій Логвиненко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
