До дніпровського центру соцадаптації волонтери евакуювали подружжя з Дружківки, що на Донеччині: 64-річну Нелю та 66-річного Олександра. Жінка з чоловіком жили під постійними обстрілами, понад місяць в їхній квартирі було два градуси тепла.
Як розповіла Неля Суспільному, покидати оселю не хотіли, адже вона була облаштована для комфорту Олександра: він не ходить, тож постійно потребує її допомоги.
"Дуже важко було. Не було газу, не було опалення. У нас відпала стеля, шпалери, по стінах текла вода вже. Поки газ був, ми ще якось могли. А коли вже і газ відключили, то вже наше терпіння закінчилось на цьому", — сказала жінка.
За її словами, у січні безпекова ситуація у місті погіршилася. Армія РФ частіше почала обстрілювати. Неля з Олександром жили на третьому поверсі – спускатися в укриття не встигали, тож ховалися у коридорі.
"І дрони були, і щось сильніше було. Вийти на вулицю, сходити в магазин — страшно, бо воно летить, а ти думаєш: куди воно впаде або куди воно долетить", — додала переселенка.
Неля розповіла: світла та зв'язку у місті майже не було, а придбати продукти можна було у кількох маленьких крамничках — супермаркети не працювали.
"Аптеки залишилися в місті на той момент, як ми виїжджали. Дві чи три. "Ощадбанк" працював на площі у визначені дні: понеділок, середа, п'ятниця. Це люди приїжджали з Краматорська, дай їм Бог здоров'я... "Швидка" на той момент працювала, а зараз не знаю", — зазначила жінка.
За словами Олександра, він вже 24 роки на кріслі колісному. Спершу йому ампутували ліву ногу, згодом атрофувалася права.
"У мене ногу відрізали. Судинне щось. А потім через 14 років діабет, діабетична стопа. Мені палець відрізали і ходити я перестав, тому що рана чотири роки не гоїлася", — сказав чоловік.
Поки що подружжя залишатиметься у дніпровському центрі соцадаптації. Зараз для них волонтери шукають нову домівку. Неля додала: після закінчення війни хотіли б повернутися до рідної Дружківки.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
