Працюють кілька магазинів, а аптеки — закрилися. З Чаплиного на Дніпропетровщині, що за 22 км від лінії фронту, дедалі більше людей виїжджає. Селище російська армія атакує "шахедами", цілять по житлових будинках, розповіли Суспільному місцеві жителі.
Як живуть попри загрозу обстрілів РФ ті, хто залишається — читайте у матеріалі.
Місцевий житель Євген розповідає, по селищу нині часто бʼють "шахедами". Нещодавно атакували місцеву школу.
"Я вночі вдома, чув, як влучило. Чув, що в тому краю, а потім мені на наступний день вже сказали, що в школу", — каже він.
Чоловік розповідає, нині мешкає сам, дружина та дитина виїхали з селища.
"Дружині в Києві роботу запропонували. Вона доньці запропонувала, та — погодилася. Вона дуже боялася "прильотів" цих. Я не кожного дня вдома. Я два через два працюю. Майже кожну ніч "прильоти". І вдень буває", — розповів він.
Євген каже, нині допомагає батькам та тещі поратися по господарству. У селищі є газ та світло, проте аптеки не працюють. І продуктів, додає, не вистачає.
"Воду купуємо, світло останнім часом є. Газ – пошкодження було, зробили. Добу без газу сиділи. Зараз все нормально. Лікарі приїздять, наші всі поїхали. Аптеки не працюють – позакривалися. Магазини теж – катастрофічна нестача продавців. Таке – сьогодні роблять, завтра можуть вже не робити", — каже чоловік.
Батьки Євгена виїздити не збираються, тому і сам, каже, поки не планує.
Жителька селища Світлана каже, виїжджати не планує, бо не має куди.
"Куди виїжджати? З чим? Нема з чим і нема куди. Хто-зна де тебе шукає — твоя доля. А мені вже однаково, де помирати. Зразу трошки, хоч би не зглазити, притихло, пролітають повз, на сусідні там села. А то було і в нас гучно. Під ковдру ховаємось. А куди ховатись? В погріб? Щоб там і привалило, якщо, припустимо, попаде?", — розповідає вона.
Воду у селище підвозять, деякі магазини ще працюють, тому трохи продуктів є, каже жінка. Також, зазначила, отримують гуманітарну допомогу.
Переселенець з Покровська Станіслав каже, переїхав до Чаплиного з дружиною. Згадує, після переїзду у селищі було тихо.
"Зараз чути прильоти було, прольоти, все чути тут. Сильно. Ось біля нас, 200 метрів буквально, — по шиномонтажу прилетіло. Я не боюсь, жінка боїться, я не боюсь. Я нічого не боюсь", — розповідає чоловік.
Дружина Станіслава Любов каже, зараз захопилась створенням іграшок. Пояснює: це трохи відволікає та заспокоює.
"Воно так заспокоює, і взагалі вночі, коли дуже страшно — я починаю в’язати, воно мене переключає, слухаєш де там що летить, дзвенить. Це для внучат такі зайці, це Сашка, це Бублик", — каже вона.
Станіслав каже, у Покровську, звідки поїхала родина, все зруйноване. У родини було дві квартири – нині не мають нічого.
"Там вже його немає (Покровська — ред.). Вже росіяни розбили його. Немає нічого, в нас там 2 квартири, і зникло все. Взяли з собою звідти диван один, диван другий, тумбочка, стіл, телевізор. Було два телевізора, сину я віддав один телевізор. Ось меблі взяли, холодильник", — розповів він.
"Сподіваємось на краще, а що воно буде — насправді не знаємо. Може, думаю, сюди не дійдуть росіяни, чорти. Може, скоро закінчиться війна, хто-зна", — каже він.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
