Прифронтове село Добропасове, що у Синельниківському районі Дніпропетровщини, війська РФ атакують ударними дронами. За словами місцевої жительки Діни, наприкінці серпня два безпілотники влучили в її оселю, жінка вціліла дивом. До села почали долітати й російські fpv-дрони, а сусідні населені пункти — розбомблені.
Чи планують місцеві евакуюватися — дізналися кореспонденти Суспільного.
"25 числа, о пів на першу ночі. Я спала посеред кімнати, там у мене диван стояв. Почула вибух над головою — і все почало на мене сипатися. Вскочила до вікна — усе горить. До дверей. Там усе також: вікна, решітки — все впало. Двері привалило, і я їх не змогла одразу відчинити. Я ж бігом, думаю, що треба обуватися, бо босоніж я не дійду. І тут летить наступний. Звук такий... Вибух, все червоне, і вони обидва так в одному місці й лежать. Один ми зняли, а другий все ще там", — розповіла Діна про події тієї ночі.
Після другого вибуху до її будинку прибіг син, який допоміг жінці вибратися з оселі. За словами Діни, все сталося так швидко, що вона навіть не встигнула злякатися. Від ударів понівечено також авто, а подвір’я було вкрите уламками.
"Такий стан... Наче, чого я жива залишилася? У будинок влетіли дві "Герані", а я вижила. Автівка — мочалка з неї зробилася. Я не знаю, як вона не вибухнула. Але у неї ані даху, ані капота, ані дверей. Нічого немає. Собача будка — собаку засипало склом, камінням, мушлею. В нього тільки один носик стирчав. Я як тільки вибігла, одразу до собачки побігла. Воно пищало, все було засипано горою. Але нічого, живучий хлопчик виявився. А котика тиждень не було вдома. А тоді прийшов переляканий. Він і зараз боїться в хату заходити", — додала вона.
За словами Діни, її врятувало те, що між поверхами будинку прокладені бетонні плити, які стримали уламки від вибуху.
"Та, що внизу плита, вона прогнута. Там трохи не вистачило, просто плити стримали. Бо з мене б і попелу не залишилося б. У мене не горіло нічого. Даху немає. Воно як після атомної бомби: секунда — і все, його немає. А коли ми стояли балакали – почав у сусіда дах горіти", — пригадала жінка.
Від вибухової хвилі пошкоджень зазнали і сусідні будинки — там вибито вікна, побито дахи та паркани.
"Почули потужний вибух. Виходжу з хати, дивлюся — даху немає на батьківській хаті. Вибіг туди, прибігаю, мати вже з хати виходить. Двері прибило — виламали їх, щоб мама вийшла. Там далі батько живе — побіг до батька, він там теж вже ходить. Всі в шоці. Почала палати хата, дах загорятися. Почали гасити, взяли відра, поприходили з відрами. І пішов вибух на нашу хату. Посікло черепицю, побило вікна, пробило двері. Всі живі, всі здорові — найголовніше", — розповів син Діни Ігор, який мешкає у сусідньому з нею дворі.
Діна розповіла, що в село почали залітати й російські FPV-дрони. Кілька людей дістали поранення через удари, додала вона. Запускають дрони та КАБи й по сусідніх населених пунктах.
"Учора я балакала, трохи далі живе знайома, каже: "Вийшли з чоловіком палити об 11-й годині ночі — дзинчить. Ми притихли, воно повисіло-повисіло над нами, полетіло і в лісі вибухнуло". У Маломихайлівці за чоловіком гналися. Голова туди, сам — туди. Просто виловлюють людей, як сафарі. Як іграшка якась. Коломійці КАБами почали стукати, кінзавод — там також завалили. Йдуть, рухаються, гади", — сказала Діна.
Ігор додав, що у селі і до війни зі зв’язком були проблеми, а зараз ситуація значно погіршилася.
"Боїмося, страшно. Але куди нам діватися? Усюди стріляють, усюди бахає. Куди ти будеш тікати? Немає куди. Люди тікають на західну, скрізь. Але ж вона також не гумова. Кажу: "Будемо сидіти на одному місці, що буде — то буде". Нам немає куди тікати, в нас родичів немає", — бідкається місцева жителька Тетяна, оселю якої також пошкоджено через атаку на будинок Діни.
За словами мешканки села Аліни, Добропасове розташоване поблизу перетину Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей. Тож місцеві чують вибухи і з сусіднього Гуляйполя, що на Запоріжжі, і з Донеччини.
"Я три роки не боялася. І не розуміла тих, хто боїться. У нас на роботі половина розрахувалася і поїхала, а ми — думаємо. Знаєте, мене дивувало, як з 14-го року журналісти приїздили на Донбас — і діти гуляють. Вибухи страшенні, а діти гуляють. Прямо на дорозі гуляють. Вони кажуть: "А ми звикли". І оце як тільки я хочу боятися — я тих діток згадую. От діти звикли, звикай і ти. Я працюю, я на роботі — оцим і відволікаюся. Потім — я кошатниця. Я приїжджаю додому — мені ніколи. І найголовніше, якщо я захочу боятися, я згадую тих дітей, які гуляють на дорозі і звикли. І я дивлюся на своїх котів. Оце якщо вони сплять спокійно — то їм видніше. Якщо вони сплять, значить все окей", — додала мешканка Добропасового Аліна.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
