Михайло з Кривого Рогу на позивний Бандера — волонтер, який займається евакуацією тіл загиблих військових. Чоловік входить до команди громадської організації "Гуманітарно-логістичний центр "Бульдозер", чий маршрут щодня пролягає з фронту до рідних міст бійців.
Про першого евакуйованого загиблого, комунікацію з родинами та виклики, які постають перед командою — Михайло розповів в інтерв'ю Суспільному.
"У нас задіяно 14 спеціалізованих автомобілів і 12 людей, які постійно виїжджають на евакуації. Ми всі робимо одну справу: повертаємо героїв додому. Кожен загиблий, якого я привіз додому — для мене це трагедія. Я пам'ятатиму кожного", — говорить чоловік.
Він згадав про першого загиблого, якого повернув додому — Андрія Кравченка.
"Мати його звернулася за допомогою. Понад рік не могли сина знайти... Він розвідником був. Вони вийшли на завдання і потрапили в засідку. Тоді ще АТО було, сепаратисти... У цій засідці вони всі, група з п'яти бійців, і загинули", — розповів волонтер.
За його словами, допомогти з евакуацією тіл просять не лише рідні, а й військові частини.
"Тобі подзвонили — ти встав і поїхав. Навіть наші рідні нас вже розуміють, що для нас це — першочергове завдання. Ти відставляєш всі свої інтереси, і сів і поїхав. Приїздиш, машину на техогляд, бігом подивились, що треба — замінили. Ти приготувався і чекаєш", — розповів Михайло.
Він додав: з кожним загиблим везе у місто смерть, але для когось з рідних воїна — повертає спокій.
"Приходить інколи така думка, що все: не хочу, не можу, нема сил. Ти повертаєшся додому, тобі ремонт машини треба робити, не вистачає коштів, на нервах увесь. Все, нічого не хочеш. А потім зупиняєшся: в сенсі ти не хочеш? А хлопці, які там? (плаче — ред.). І все по новій. Бо ти розумієш, що ти везеш хлопців 18 років, 19, 20, — вони ж можуть. (плаче — ред.)... Згадуєш тих самих матерів, жінок, які кажуть "дякую"... А ти стоїш, віддаєш їй особисті речі, кажеш: "Вибачте…" (плаче — ред.). Це не твоя вина, але ти її відчуваєш, бо хотілося б по-іншому", — зазначив волонтер.
Михайло додав: має лише один страх — довезти тіла, не розбитися.
"Не дати хлопцям померти другий раз... Ті, хто возять загиблих додому, ми не зупинимось і не знайдемо спокій до тих пір, поки ми останнього бійця додому не повернемо", — сказав він.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
