Альона з Кам'янського — начальниця психологічної служби 108 бригади тероборони Збройних сил України. На кожному виїзді жінку супроводжує її "напарниця" — собака на прізвисько Тося, аби емоційно розвантажити бійців на фронті. У цивільному житті жінка вісім років працювала психологом в коледжі, потім відкрила власний терапевтичний центр. За її словами, у військо потрапила з третьої спроби.
Чим займається зараз на фронті та як психологічно допомагає сама собі — у матеріалі Суспільного.
"До військкомату я вперше прийшла у 2022 році, у березні того року на фронті загинув мій троюрідний брат, Герой України. Спочатку був без вісти зниклий, потім поховала. Тоді мені відповіли, що не потрібні мої послуги. У травні загинув двоюрідний брат, теж Герой України, теж після поховання прийшла, сказали, що ще не потрібно. А після дня народження повернулися два моїх колишніх студенти (з фронту — ред.). Вони розповіли, що важко, бо психологів немає і нема кому хоча б пояснити, що відбувається з нами при втраті", — пригадала психологиня.
Тоді вона втретє прийшла до військкомату, де їй вже через 10 хвилин сказали зібратися й їхати з групою на навчання.
"У навчальному центрі я намагалася не йти на чергування в їдальню. Мені треба було відчути, що відчувають хлопці. Тому я з ними на полігоні бігала, марш-кидки сім з половиною кілометрів, дев'ять з половиною...", — розповіла військова.
За словами Альони, вона вислухала від бійців чимало історій, які, на її думку, їм потрібно буде забути, щоб могти жити далі.
"Один розповідав, що за Харковом зачищали села, відбивали від ворога. Зайшли в одну хатину: в пральній машинці, в барабані, у піні дитя мале, новонароджене. Чоловік і жінка, зав'язані руки по боках, неживі, розстріляні... Спілкувалась з людиною, яка була в полоні. Він розповідав, як знущалися і проговорив, що хотів накласти на себе руки. Йому допомогли в реабілітаційному центрі, повернувся на службу", — каже психологиня.
Вона зазначила: допомагали також пораненому, який не зміг врятувати побратима.
"Наше завдання було його переконати, що він зробив все, що міг. Десь мені так знайомі психіатри казали, що потрібно завжди пам'ятати: "Бог є, і Бог – не ти", — говорить жінка.
"Напарницею" Альони у психологічній допомозі є її собака Тося.
"З самого малечку, поки я за кермом, вона на шиї сиділа як кішка. Раніше, як тільки почалася війна, коли на блокпостах проїжджали, навіть хлопці казали, що прозвали мене "дамочка з собачкою". Ми день у день з нею, вона у мене в сумці, де б ми не були, ми разом... Заїжджали з нею прям в бліндаж. Хлопці на руки її беруть, тіскають, селфі роблять, дружинам надсилають. Воно ж перемикає. Змінюється хоча б якась картинка... Якась тваринка їм руки лиже, це заспокоює", — каже психологиня.
Сама ж жінка допомагає психологічно собі тим, що слухає українську музику: вдягає навушники і танцює, поки ніхто не бачить.
По закінченні війни, розповіла військова, хоче відкрити свій реабілітаційний центр, де проводиме бджолину терапію. Він обов'язково буде десь біля води і лісу.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
