Магічні заклинання та Оболонь: Софія Андрухович про роман "Катананхе" і його першу презентацію

Магічні заклинання та Оболонь: Софія Андрухович про роман "Катананхе" і його першу презентацію

Софія Андрухович про роман "Катананхе"
Софія Андрухович. Суспільне Культура/Тетяна Джафарова

10 червня в Театрі на Подолі відбудеться прем'єрна презентація нового роману української письменниці Софії Андрухович "Катананхе" — невеликого за обсягом твору, який, за словами авторки, виявилося набагато складніше написати.

Що означає назва нового роману, чому дія твору відбувається на Оболоні та як у "Катананхе" неможливо було оминути досвіду початку війни, Софія Андрухович розповіла в ефірі Радіо Культура.

Суспільне Культура публікує текстову версію.

Почнімо з банального питання, яке дуже подібне до того, з чого починалася розмова про "Амадоку" (попередній роман Софії Андрухович ― ред.): що таке "катананхе"?

Це не є якийсь мій план і дуже часто відбувається несвідомо. Звичайно, я помічаю свою схильність вибирати назви саме так ― вибирати слово, яке, найімовірніше, для більшості людей і для мене самої ще донедавна було незнайомим або майже ніколи не траплялося. Я думаю, це пов'язано з природою творчості, з тим, що творчість насамперед працює з нашим несвідомим, з нашою інтуїцією, з тим, як ми сприймаємо образи, звуки. Вже потім з цього ми розвиваємо якісь рефлексії, трактування, обговорюємо це, намагаємося віднаходити логіку і братися за слова та сенси.

Назва "Катананхе" прийшла так само, як і назви "Фелікс Австрія", "Амадока". В якийсь момент серед назв квітів мені трапилася (тому що одна з головних героїнь роману ― це жінка, яка дуже любить і вміє доглядати за рослинами) квітка "катананхе", декоративна рослина, чимось схожа на волошку. Я зрозуміла, що це слово постійно виникає в мене у свідомості. Коли я вже працювала над текстом, в мене була робоча назва, яка пасувала до головної ідеї роману, але слово "катананхе" постійно крутилося в мене в голові і в якийсь момент я зрозуміла, що саме звучання, мелодія цього слова дуже добре відображає те, про що я розповідаю в цьому тексті. Як сам образ, якесь магічне заклинання.

Магічне закликання, речі ірраціональні ― це те, про що я дуже багато думаю і про що "Катананхе" як твір, як роман. Про сили, які перевершують людські можливості і які є чимось більшим, ніж вплив людини на ситуацію. Але водночас я себе завжди запитую, наскільки людина здатна давати собі з цим раду і наскільки вона може залишатися людиною, незважаючи на всі катаклізми.

Магічні заклинання та Оболонь: Софія Андрухович про роман "Катананхе" і його першу презентацію
Софія Андрухович. Суспільне Культура/Тетяна Джафарова

10 червня відбудеться перша презентація "Катананхе" в Києві. Поділись, як можна до неї долучитись.

Найпростіше ― просто зайти на сайт видавництва Komubook, яке видало роман, де буде можливість купити квитки на презентацію. Вона відбудеться 10 червня о 19;00 в Театрі на Подолі. Дуже важлива річ для мене пов'язана з тим, що всі зібрані кошти з цієї презентації будуть перераховані на волонтерський рахунок Андрія Любки, який впродовж всієї повномасштабної війни робить неймовірні речі. Ці кошти підуть на купівлю автомобіля для військових.

Мене кілька разів запитували, за скільки я прочитала "Амадоку", а зараз в мене вже є відповідь, за скільки я прочитала "Катананхе" ― за 3 години. Короткий текст, на який ти наважувалась, розуміючи, що всі будуть говорити про це. В цьому є важливі для тебе сенси ― написати текст, через який можна пройти на одному диханні.

Так, це було для мене викликом і якоюсь мрією впродовж довгого часу, тому що мені досить легко писати "густі" тексти, занурювати себе в певні стани, з яких народжуються багаті на образи фрагменти й тексти. Крім того, я завжди намагаюся для себе знаходити щось нове кожного разу, з кожним текстом. У випадку "Амадоки" це була складна структура, багато матеріалу і робота з тим, щоб поєднати всі лінії, персонажів, витримати цілість. Десь всередині себе я розуміла, що впоралася з цим, маючи на увазі, що жоден текст не може бути досконалим.

Я розуміла, що написати короткий текст набагато складніше. Виявилося, що написати щось просте — набагато складніше, я навіть не могла собі уявити, що я здатна на таке. Проте на спосіб писання дуже вплинула війна і ми багато про це говорили від самого початку, коли змогли знову повернутися до розмов про творчість, літературу та культуру після першого шоку. Ми говорили про мову, якої ми позбулися від цього шоку. Ми не уявляли, що тепер з цією мовою робити, тому такими важливими були та є есеї. Тому так важливо, що писалася і пишеться поезія, бо для цих жанрів мова якось почала віднаходитися досить швидко.

Мені здається, що упродовж цих двох із половиною років ми всі перейшли крізь такі різні трансформації. Андрій Любка ― один із найяскравіших прикладів трансформації, тому що він повністю змінив свій спосіб життя і це дуже видно. Ми маємо дві різні ідентичності, які, на щастя, пов'язані в одній людині, але є великий контраст між роботою та життям письменника і життям волонтера, який постійно збирає кошти й переганяє автівки для війська.

Цей досвід зробив щось із моїм способом писання і висловлювання, виявилося, що я інакше вже й не можу писати. Думаю, це пов'язано з великою уважністю та обережністю, дуже великим навантаженням на кожне слово і речення, коли ти вже не можеш собі дозволяти зайвого і це відбивається на психофізіологічному рівні. Навіть не ухвалюєш цього рішення: це єдиний спосіб, в який ти можеш писати, і ти більше не можеш писати так, як раніше. Тому в цьому сенсі "Катананхе" — дуже лаконічний, стрункий текст. У ньому багато натяків і недомовок, якими мені було дуже важливо дати багато волі та простору читачам, щоб вони були співавторами, розуміли цей текст так, як вони хочуть і можуть.

Магічні заклинання та Оболонь: Софія Андрухович про роман "Катананхе" і його першу презентацію
Роман "Катананхе" Софії Андрухович. Сайт видавництва "Комубук"

Дія роману відбувається на Оболоні. Оболонь ― це твій район, ти живеш там. Це район, з якого ти виїжджала в евакуацію у 2022 році. Це район, на який йшли російські танки, де зрештою російський танк побачили. Ти додаєш туди це відчуття, бо це твоя Оболонь, а з іншого боку, це починає працювати як пам'ять про першу загрозу. Але для тебе важливо, що це частина твоєї реальності, твоєї біографії…

Так, важливо, що це мій дім, місце, з якого я виїхала на шість місяців в окупацію в місто,  де я народилася, в Івано-Франківськ. Це й місце, куди я повернулася через пів року, вже дуже спрагла туди потрапити.

В тебе сталася обмовка, ти сказала "в окупацію" — і це говорить про страх…

Так, бо найстрашніше ― це опинитися в окупації.

Й навіть якщо ти виїдеш, але твоє залишиться в окупації, цей страх дуже великий.

Так. Я сама зараз вражена цією обмовкою, але вона дуже правдива. Вона й говорить про те, чому Оболонь є місцем дії роману — тому що це якась центральна точка, з якої я себе зараз відчуваю і мислю, спостерігаю за світом та подіями, з якої я переживаю теперішній час. Хоча я дуже багато подорожую і часто їжджу, але все одно більшість часу проводжу на Оболоні, у себе вдома й завжди дуже чекаю повернення, тому що це відчуття ґрунту під ногами.

З одного боку, неможливо було оминути досвід початку війни, першої травми, а з іншого боку, дуже важливо було показати все інше, показати, як там гарно, як там нудно, як там негарно, які люди там живуть, як виглядають двори, висловити в такий спосіб любов до всієї цієї суміші.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок