Цього року міжнародний кінофестиваль "Молодість" проходитиме з 21 до 29 жовтня, а на глядачів чекає насичена програма: від ретроспективи класики до українських прем'єр переможців міжнародних кінофестивалів.
З чого почалася історія фестивалю, з якими викликами стикався протягом свого існування та чому є одним із найважливіших в Україні — в матеріалі Суспільного Культура. Своїми коментарями поділився й гендиректор фестивалю Андрій Халпахчі.
Зародження фестивалю в часи СРСР
Усе почалося у 1970 році. Тоді Вадим ЧубасовУкраїнський телережисер, кінознавець, педагог. Разом із Віктором Кісіним заснував першу в Радянському Союзі кафедру телережисури в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. разом з Віктором ІвченкомУкраїнський та радянський кінорежисер, член Спілки кінематографістів України. організували дводенну подію "Молодість", під час якої глядачі могли подивитися 33 короткометражні фільми, створені студентами кінематографічного факультету Київського державного інституту ім. Карпенка-Карого.
"В ті роки це було дійсно локальне явище, абсолютно для студентів", — каже генеральний директор кінофестивалю Андрій Халпахчі у коментарі для Суспільного Культура.
Ще в перші роки свого існування фестиваль розширив можливості для участі студентів із різних країн та інших кінематографічних навчальних закладів. У 70-х роках у програмі можна було побачити роботи молодих кінематографістів з Болгарії, Грузії та Вірменії.
1975 рік відзначився тим, конкурсна програма фестивалю більше не обмежувалася лише студентськими творами — заявки були відкриті й для повнометражних ігрових фільмів. Це нововведення дає старт багатьом відомим українським кінематографістам, які на той час тільки починали свій шлях у кіно. Наприклад, у 1979-му фільм "Вавилон XX" Івана Миколайчука отримав гранпрі фестивалю, що стало першою нагородою для Миколайчука. У період 1970–80-х років призерами фестивалю також стали такі кінематографісти як Карен Геворкян, Вадим Абдрашитов, Олександр Панкратов, Володимир Бортко, Костянтин Лопушанський, Сергій Снєжкін, Євген Цимбал і Юрій Мамін.
Наприкінці 80-х "Молодість" стала натхненням для нової генерації документалістів, які почали знімати документальні фільми про болючі суспільні теми. Ця традиція жива й сьогодні завдяки документалісту Сергію Буковському, засновнику "Майстерні.doc".
"Як я казав, якщо Каннський фестиваль був чемпіонатом світу з кінематографу, то «Молодість» була чемпіонатом світу з юніорів, з дебютантів", — сказав Халпахчі.
Під час перебудови в СРСР фестиваль розширив своє географічне охоплення — тепер у його конкурсі брали участь кінематографісти з країн Балтії, Казахстану, Азербайджану та Німеччини.
"Молодість" часів незалежності
Розпад СРСР відкрив нові можливості для розвитку фестивалю в незалежній Україні. У 1993 році Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів офіційно визнала "Молодість" міжнародним фестивалем, який повністю відповідає міжнародним стандартам.
"Безумовно, незалежність України допомогла нам оголосити про те, що в Києві є вже міжнародний кінофестиваль «Молодість», який зберігав формулу, що існувала до того. Ми тримаємо цей регламент — студентські стрічки, перші короткометражні фільми зроблені після кіношколи, перші повнометражні фільми з усього світу. З 91-го ми вже робили міжнародний фестиваль, потім складнощі, організаційні, фінансові, розпалася ця група молодих кінематографістів. І в 1993 році я очолив фестиваль як генеральний директор, і ось переді мною фестиваль 1993 року, який вже вперше був зареєстрований", — каже Андрій Халпахчі.
У 90-х роках фестиваль "Молодість" став ареною для талановитих кінематографістів, які вже здобули нагороди на світовому рівні. Наприклад, у 1997 році до Києва приїхав Брюно Дюмон зі своєю першою повнометражною стрічкою "Життя Ісуса", яка пізніше була відзначена "Золотою камерою" за найкращий дебют. Також на фестивалі була представлена дебютна робота Алена Берлінера під назвою "Моє життя у рожевому", яка отримала приз за найкращий дебют і в майбутньому стала лауреатом "Оскара".
Про "Скіфського оленя"
Символом фестивалю традиційно вважається скіфський олень — саме його статуетку отримують кінематографісти як нагороду в ключових номінаціях (гранпрі за найкращий фільм міжнародної конкурсної програми, приз за найкращий фільм у міжнародній конкурсній програмі й так далі).
"Скульптор Волошин зробив нам як зразок з київських скіфських клейнодів «Скіфського оленя». Потім він трохи перероблявся, інший скульптор нам вже робив. Потім компанія «Кімберлі», яка наш партнер, вже відливає нам дорогі статуетки, срібло з золотом, з діамантами і вже така красива нагорода", — поділився Андрій Халпахчі.
Причому сам символ несе у собі конкретне значення і має на меті викликати певну асоціацію, подібно як і нагороди інших світових кінофестивалів.
"Золота пальмова гілка характерна для, скажімо, Каннського фестивалю. Венеційський лев, ну нібито леви в Венеції стоять, як і в Києві вони є біля Національного музею. А в Локарно, наприклад, леопард, чи тигр в Роттердамі. В Берліні — це знак міста, ведмідь. А скіфський олень — це один з дійсно історичних клейнодів Києва. Бо треба було мати вже не ці кришталеві вази, які видавали тут, а цей символ фестивалю", — сказав Халпахчі.
Революції, війна, росіяни: виклики "Молодості"
За роки свого існування організатори фестивалю стикалися з низкою викликів — від економічних криз до пандемії та війни.
"Я пам'ятаю, як у 90-ті я прийшов підписувати 100 тисяч гривень, ми просили в Міністерства культури, і покійний Дзюба каже мені: «А чому так мало?». «Тому що ви більше не даєте», — відповів я", — згадує Халпахчі.
Так само фестиваль не залишався й осторонь політичних подій та революцій.
"Під час Помаранчевої революції наш весь фестиваль був помаранчевим. Кажуть сьогодні «культура поза політикою», але ми бачимо, особливо щодо промоції української культури за кордоном, це пов'язано з політикою, безумовно. І фестиваль завжди на це реагував. І фільми, які ми відбирали, які говорили про важливі події у світі".
До 2014 року в програмі фестивалю могли з'являтися російські фільми. Наприклад, у 1989 році у Києві вперше на території СРСР була представлена продукція московського та ленінградського паралельного кіно (фільми Максима Пежемського, братів Алєйнікових, Генадія Юфіта), але після вторгнення Росії в Україну фестиваль обірвав усі зв'язки з представниками російського кінематографу.
"У нас не був гостем жодного разу Михалков, на щастя, але ці люди, які сьогодні виступали в Росії в опозиції, вони були нашими гостями, і ми показували їхні фільми. З 2014 року ми припинили всі стосунки з російським кінематографом і не показували жодного фільму. Здається, один фільм у нас був, який російські кінематографісти знімали про Олега Сенцова. Цей фільм був таким незалежним, і це єдиний фільм після 2014 року, який все ж таки з Росії був у нас представлений", — сказав директор фестивалю.
З приходом пандемії у 2020 році "Молодість" стала єдиною кіноподією в Україні, що відбулася в гібридному форматі, представивши добірку з 264 фільмів не лише в онлайні, але і в кінотеатрах.
"Ми не пропустили жодного фестивалю і навіть не проводили його онлайн, а проводили в гібридній формі під час пандемії. Коли почалася війна, то розвалилося все. Зникло державне фінансування на кінематограф на певний час. І все ж таки минулого року ми вирішили зробити фестиваль. Ми пересунули наші терміни, зробили його в грудні в скороченому варіанті — офіційних три дні".
На сьогодні "Молодість" вважають однією з найбільших спеціалізованих кіноподій України та Східної Європи за версією Міжнародної асоціації кінопродюсерів (FIAPF), фестиваль продовжує робити внесок у розвиток молодого професійного кіно, незважаючи на кризи, пандемії та війну.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
