Перейти до основного змісту
Дім всередині: Світлана Ройз про відчуття дому

Дім всередині: Світлана Ройз про відчуття дому

Світлана Ройз
Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз. PEN Ukraine

Есей написаний у межах фокус-теми PEN Ukraine-2026 «Відчуття дому». Проєкт реалізується за інформаційної підтримки Суспільне Культура.

«Я так хочу додому!!!! — Так ти ж удома!» Це мій власний діалог із собою кілька тижнів тому.

Складно почуватись «внутрішнім безхатьком». Так буває, що наче є й зовнішні стіни твоєї кімнати, і є стіни стосунків, але всередині все одно так потребуєш стану, коли всі цеглинки твого внутрішнього будинку на місці. І він цілісний. Ти можеш у ньому розміститись. Насправді — у самій собі розміститись і почуватись захищено.

На самому початку великої війни ми з дітьми кілька місяців жили у Франківську. Я тоді казала, що ми живемо у валізці. У дуже хороших умовах. Але не вдома. Тоді я несподівано для себе зрозуміла, що відчуття дому мені дає моя бамбукова флейта, яку я тоді не взяла. Я можу на ній довго не грати, але вона дає відчуття контакту зі своїм внутрішнім голосом. На ній неможливо грати, коли не випрямлена спина. Вона й сама нагадує хребет.

У житті я часто сутулюсь. Але в моєму «внутрішньому домі» моя спина дуже рівна. І ось дивно: тоді, у 2022 році, я дуже хотіла додому, у свій фізичний дім, у квартиру в Києві, але всередині себе почувалася все ж «вдома». Можливо, дім — це те, що ми вміємо відтворювати навіть тоді, коли навколо немає нічого знайомого?

Інша людина не може повністю замінити нам внутрішній дім. Але іноді вона стає тією несучою стіною, на яку можна спертися, поки ми відновлюємо власні. Мені здається, ми всі ці роки ставали такими несучими стінами одне для одних.

…Дім усередині — це місце, де є право на все, що в мені є.

Точно не все має керувати моїм життям та моїми виборами. Але всьому має бути місце. Це як право на мене — справжню. Я якось думала, що, можливо, одна з ознак нашої зрілості — у тому, щоб переставати «виселяти» із себе те, що ми не вважаємо собою, а досліджувати й «жити в собі».

Часто ми займаємося в ньому саме не переплануванням, а дослідженням. Дослідженням власного простору і всього, що в ньому є.

Наш «внутрішній дім» змінюється разом із нами. Можливо, стає меншим чи глибшим. У ньому, напевно, є підвал із чимось закинутим, можливо, тим, на що не хочеться дивитись. Темний коридор, у якому живуть тривоги, чи, можливо, це місце, де саме зараз відчуваєш себе захищено. Можливо, є танцювальна чи тронна зала - чи даємо ми собі право сісти в ній на власний трон?

…Я так хочу «додому» — до себе, яку пам'ятала до великої війни. Яку чоловік називав «феєчкою», яка бігала кімнатами свого внутрішнього будинку, співала й танцювала безтурботно. Зараз я усвідомила, що займаю в ньому одну невеличку кімнатку, у якій просто можна менше відчувати. А багато-багато інших тепер закинуті.

Я давно не була вдома — всією собою у всій собі.

В якийсь момент, коли я це усвідомила, я почала щодня писати — вести щоденник, писати те, що просто само лягало в пальці, які бігають по клавіатурі. Я зрозуміла, що мені потрібно зберегти простір, у якому я можу рефлексувати й відчувати. І в якому можу допомогти собі не втратити те, що вважаю в собі важливим.

Бо приглушувати чутливість, коли живеш постійно на межі витривалості, природно. Але щоб не втратити здатність бути в контакті із собою, мені потрібен внутрішній простір для осмислення того, що відбувається зовні й усередині мене.

І так я стала повертати собі відчуття дому всередині. Досліджувати: як я зараз дозволяю собі радіти? Що мене зворушує? Що бісить? Як я витримую біль? Коли я відчуваю заздрість чи розчарування? Коли в мені хоч на кілька хвилин прокидається моя колись звична безтурботність? Як у мені відображаються події кожного дня?

Якось я усвідомила, що вже не повернуся до себе, якою була раніше. Життя змінилося. І я відгорювала ці зміни. Мені потрібно познайомитися з тією, якою я стала, дати місце — іноді цілком почесне — тому, що з'явилося в мені за ці роки.

…Іноді я пропоную дітям та дорослим таку ідею: намалювати найпростішу хатинку чи зробити будиночок-орігамі. А потім намалювати всередині будинку крапку чи людинку — позначити, де саме ми в ньому перебуваємо.

Така дитяча гра дає можливість відчути «Де я зараз?» Пам'ятаєте, це дитяче «Цвіньк-цвіріньк, я в домику». Ми наче прочиняємо двері всередину.

Я уявляла свій внутрішній будинок: під час війни з'ясувалося, що старі вікна — переконань чи уявлень про світ - більше не показують нашого справжнього життя. Нам потрібні інші: прозорі, але укріплені скотчем чи плівкою. Нам потрібні нові способи дивитися на реальність, які не приховують її, але допомагають її витримувати.

Любов, кожен досвід любові, можливо, створює всередині нову кімнату. Після втрати з'являється інша. Після народження дитини взагалі змінюється внутрішнє планування.

У домі всередині водночас живуть минуле, теперішнє і майбутнє. У моєму домі всередині, я це точно знаю, є окремий простір для надії. У ньому я взагалі можу розпрямитися на повний зріст.

Дім — це ще й можливість повертатися. Коли діти йдуть у своє доросле життя, я стаю для них домом, у якому для них завжди є кімната любові.

Я зрозуміла, що не почуваюся всередині себе вдома, бо в мені з'явилося так багато нового. І я більша за кожну з можливих кімнат - емоцій та станів, які пам'ятаю.

…Так, і ми не можемо повністю повернутись до себе колишніх, бо, можливо, нарешті прийшов час подивитись на себе - нових і дозволити собі бути цими — новими.

У мене є одна з улюблених метафор, яку якось запропонували на одному із семінарів, де я навчалась: на івриті Бога іноді називають Hamakom. Це слово означає «Місце». Він — місце світу і водночас більше, ніж світ, який ми можемо усвідомити.

Для мене образ Дому — це Місце, яке більше, ніж ми часто можемо усвідомити. Місце, де ми стаємо самими собою. Де ми доростаємо до внутрішнього Бога, яким би він не був. Наша стеля торкається неба — самого Життя… і ми можемо бути в собі й водночас у світі. А ще в ньому багато любові, до якої можна повертатись.

У моєму Домі всередині грає бамбукова флейта.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

Топ дня
Вибір редакції
На початок