18 жовтня відбулася церемонія нагородження Премії імені Катажини Кобро 2025, якою відзначають митців за нові способи мислення. Цьогорічною лавреаткою стала Йоанна Райковська. Журі обрало її роботи через емпатію до глядачів та універсальну мову мисткині.
Про це повідомляє Суспільне Культура з посиланням на організаторів.
Вручення премії відбулося у Музеї мистецтва у Лодзі та супроводжувалося панахидою за Катажиною Кобро, що відбулася напередодні.
Премія імені Катажини Кобро заснована 2001 року за ініціативи художника та медіатеоретика Юзефа Робаковського у Музеї мистецтва в Лодзі, де зберігається значна частина архіву й робіт самої Кобро. Ідея премії полягає у продовженні думок художниці щодо мистецтва, універсальної мови та міждисциплінарності.
Катажина Кобро — одна з ключових авторок європейського авангарду, скульпторка, теоретикиня мистецтва і педагогиня. Вона співзаснувала мистецьку групу A. R. разом із Владиславом Стшемінським та Генриком Стажевським, і сформувала нове бачення простору в мистецтві.
У багатьох своїх творах вона досліджує простір, ритм, матерію та їхню взаємодію. Кобро вважала, що мистецтво має бути універсальним і позбавленим індивідуального вираження, спрямованим на побудову нового, раціонального світу.
Попри революційні ідеї у післявоєнний час творчість Кобро була маргіналізована. Лише з початку 1990-х почали повертатися до її робіт, а також переосмислювати спадщину художниці. Зокрема, у цей час Музей мистецтва в Лодзі провів перші масштабні реконструкції робіт та оновив постійну експозицію з акцентом на її ідеях просторової композиції. З того часу ім'я Кобро більш активно та послідовно виникає у дослідженнях з авангарду і зокрема у контексті ідеї та присутності жінок-художниць того часу.
Йоанна Райковська — польська художниця, відома своїми масштабними проєктами у публічному просторі, що поєднують соціальну, політичну та екзистенційну тематику. Наприклад, скульптура Pozdrowienia z Alei Jerozolimskich (2002) — штучна пальма, що розміщена в центрі Варшави, або ж Dotleniacz (2007) — штучне озеро в міському парку.
Обидві роботи є прикладами критичного діалогу в суспільстві щодо простору, пам'яті та взаємодій. Загалом у своїй практиці Райковська часто звертається до тем пам'яті, співіснування, екології та емпатії.
Мистецтво Райковської критики розглядають як приклад поетичного активізму, що поєднує художній жест із суспільним впливом.
У своєму тексті-маніфесті художниця писала:
"Десоціалізація, дегуманізація та побудова стосунків — мої основні методи дії. Вони спрямовані на зменшення людської діяльності, помноження причинно-наслідкових сутностей та людських і нелюдських стосунків. Я ставлюся до своїх проєктів як до організмів, зосереджуючись на житті матерії в її молекулярному вимірі, на життєвих циклах, зростанні та старінні. Вважаючи, що люди як вид не змогли створити життєздатну, сталу культуру, я зіставляю історичний та соціально-політичний контексти людства з життям інших видів. Моя робота візуалізує і ставить під сумнів дихотомію розділення природи та культури, яка часто поєднується з сильно відчутною нотою розчарування".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
