Колишня політбранка Леніє Умерова вже два місяці на свободі. Вона виступила в ООН, дала інтерв'ю іноземним ЗМІ, зустрічалася з міністром закордонних справ Чехії. Розповідає про російські застінки і тих, хто досі лишається там. А ще планує своє життя після вимушеної паузи у майже два роки ув'язнення.
Дівчина у грудні 2022-го поїхала з Києва до Криму навідати онкохворого батька. Росіяни затримали її на російсько-грузинському кордоні. Спершу, бо кримчанка не мала російського паспорта, згодом звинуватили у шпигунстві.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Про слова, які давали наснаги триматися у російській в’язниці, співкамерницю-росіянку, і чим здивував Київ по поверненню додому, Леніє Умерова розповіла в інтервʼю Суспільне Крим.
Росіяни звинувачували вас у шпигунстві. Вам загрожувало 20 років в’язниці. Як було з цим усвідомленням?
Мені сказали, що 20 не буде, а приблизно 16-18. Добре, то я вийду, мені буде десь 42-44 роки. Розглядала варіант будувати життя після 40.
Це — тоталітарний режим. Репресивна машина вже задіяна проти тебе. Все, що залишається, це жити з цим усвідомленням і робити щось для повернення. Я писала листи, намагалася привернути до себе увагу як міжнародного суспільства, так і українців.
Як виглядає російська в’язниця?
Я встигла посидіти у багатьох. Спочатку у Владикавказі, Владикавказ – Беслан, “Лефортово”, потім Брянськ. Я переважно була в одиночній камері. Це маленьке віконечко з решітками, декілька ліжок, санітарний куточок під камерами, які проглядаються 24/7. Конвоїри постійно заглядають у те віконечко й перевіряють, де ти. Ти наче постійно сама, але ти ніколи не залишаєшся одна, бо за тобою постійно стежать.
Як минали дні там? Чим ви себе займали?
Намагалася триматися. Вибудувала режим дня. Займалася фізичними вправами, медитувала багато, писала листи і писала ще нотатки. Я хотіла забрати їх з собою, але, на жаль, мені не вдалося. Усі мої речі залишилися невідомо де.
Ви розповідали, що читали книги у в’язниці. Які саме?
Читала “Гру престолів”. Неочікувано, але дуже цікаво. Вона передає наші реалії. Класна цитата, яку я запам'ятала і для себе забрала: “Страх ріже гостріше, ніж ніж”. Коли я їздила на суди чи допити, то сама собі казала: “Страх ріже гостріше, ніж ніж, – запам'ятай це”. А ще була “Аліса в Країні Див” і багато філософії.
З вами в одній камері сиділа росіянка. Якою була ваша комунікація?
У мене було декілька росіянок. Всі вони сиділи за держзраду. Про одну з них хочу розповісти. По-перше, коли про комунікацію, то всі розуміють, за якою статтею вони сидять. Розуміють, що твоя сусідка може бути не тим, за кого себе видає. Проте з нею у нас склалися більш-менш адекватні стосунки. Вона казала, що сидить за те, що перерахувала 500 рублів на амуніцію для ЗСУ.
Рік тому, виходячи з московського суду в оточенні російських силовиків, ви вигукнули: “Слава Україні!”. Чи не було думки, що це може призвести до негативних наслідків?
Як ще це може вплинути негативно? Я і так сиджу в російській в'язниці! Ну, що може бути гірше? Це був експромт. Чесно кажучи, тоді накипіло дуже сильно. Мені не давали теплого взуття. І знову ж таки, коли ти приїжджаєш на цей “суд”, дивишся в очі того "судді", і вони наче добрі-добрі, підтримуючі. Далі він продовжує виголошувати вирок, і ти розумієш, що знаходишся в Росії.
Чи були у вас там думки про обмін?
Я розуміла, що повернення додому на підставі обміну чи ще щось — це єдиний вихід. Я не розглядала варіант, що мене звільнять у залі суду. Я знаю, що дівчата та хлопці, які почули мій кейс, кейс Нарімана Джеляла про повернення в Україну, говорять, що ми наступні. Це дало їм надію.
У російському полоні ви познайомилися із цивільними бранками Яною Акуловою із Запоріжжя та Оксаною Федоровою із Херсонщини. Розкажіть про них.
У дівчат жахливі історії. Перед тим, як їх привезли до Лефортово, над ними знущалися, були тортури, приниження через те, що вони українки, що вони не скоряються російській владі. Більше краще запитати у їхніх адвокатів.
Які зміни ви помітили в Україні порівняно із 22-м роком, коли потрапили у полон?
Поки я перебувала у в'язниці, у мене був мінімальний доступ до ЗМІ, умовних ЗМІ, бо правильніше назвати їх пропагандою. Вони говорили, наче у Києві жахи, чоловіки всі поїхали, у місті порожньо, нікого немає, світла нема. А я дивлюсь — люди ходять, у Києві є затори, все окей, все відкрите. Це була велика радість, що Україна стоїть і бореться.
Як відбувався ваш обмін?
Обмін був 13-го вересня 2024-го, а підготовка до нього почалась 11-го. Мені сказали зібрати речі, загрузили мене в автозак і почали поступово збирати у цей автозак людей. А я чую по акценту, що це українці. Нас привезли в якесь СІЗО, нічого не казали. Завезли у пакетах на голові, провели огляд, якісь фотографії зробили, завели в камеру, і все. Ніч просиділи, день просиділи, і на наступний ранок посадили в автобуси і сказали: “Не піднімайте голови, не можна”. Але ми бачимо, що автобус цивільний. Ми з дівчатами один на одного починаємо такі малесенькі посмішки. І вже коли ми перетнули кордон з Білоруссю, тоді нам вже сказали, що це обмін. І ми розуміємо, що можна посміхатися, ми їдемо додому. Відчуття шалені. Це абсолютне щастя.
Дайте пораду, як спілкуватися з людьми, які повернулися з російського полону?
Слід бути обережним і думати, про що ви запитуєте. Не треба запитувати якісь дуже інтимні питання. Коли ти намагаєшся повернутися до себе, деякі питання можуть повернути тебе назад в полон.
Після повернення ви брали участь у міжнародних заходах, де розповідали свою історію й інших бранців Кремля. Розкажіть, чи плануєте займатися їхньою адвокацією надалі?
Я багато часу провела сама, і спілкування з людьми мені дається не просто. Але я розумію, що це мій обов'язок — говорити про тих, хто там сидить. До того ж щодо полонених перемовини ведуть не безпосередньо Україна й Росія. Розмовляє Україна з третьою країною, і третя країна розмовляє з Росією, передає списки. Тому ми маємо якомога більше долучати треті країни до цього спілкування. Щоб питання політичних бранців, військовополонених були на слуху. Щоб люди знали не просто історії, а знали, що там жахливі умови, що там катують і вбивають людей. Про це має говорити не тільки Україна, а міжнародне суспільство загалом.
Ви згадували, що писали листи у в’язниці. А які листи надсилали вам, котрий найбільше запам’ятався?
Листи дуже рятують психологічно, підтримують, тому якщо є можливість написати листа — пишіть. Це не займе багато часу, але допоможе людині. Листи від моїх близьких, звісно, на першому місці. Але був один лист з-за кордону. Я не знаю, від кого. Він про себе майже нічого не написав, але вказав, що теж був у такій ситуації, як я, і зараз на свободі. Він написав, що я не маю тримати зла в серці, маю бути міцною зсередини, як камінчик, і пам'ятати, що ця система, у якій я сиджу, з самого початку неправильна, і я не повинна стати її частиною. Ці слова відгукнулися всередині.
Останнє питання буде про Крим. Чи уявляєте повернення додому?
Впевнено кажу, що я уявляю повернення в Крим. Я мрію про нього. І я точно знаю, що прийде день, сподіваюся як можна скоріше, коли я поїду додому. І нарешті повернуся до свого рідного Криму, до свого рідного Кезлева (Євпаторія — ред.).
Що відомо про Леніє Умерову
З грудня 2022 року влада РФ протиправно утримувала 25-річну кримську татарку Леніє Умерову, на яку склали низку адмінпротоколів. Першого разу нібито вона не віддавала документи, потім нібито вона не віддавала телефон, а далі два за те, що вона "не виходила з машини та чинила опір".
Суспільне Крим поспілкувалося з братом Леніє – Азізом Умеровим. Він розповів історію молодшої сестри, яку РФ засудила лише за наявність українського паспорта та відмову в російському.
Голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник назвала підстави для постійних подовжень термінів перебування кримської татарки Леніє Умерової в ізоляторі на території РФ. Також правозахисниця назвала шляхи, які допоможуть звільнити дівчину від окупантів та повернути додому.
5 травня 2023 року Лефортовський райсуд Москви заарештував кримську татарку Леніє Умерову, яку росіяни незаконно утримували за ґратами впродовж 5 місяців у Північній Осетії. Захист Леніє Умерової планує оскаржити міру запобіжного заходу.
18 грудня 2023 року у Москві Лефортовський суд розглянув клопотання слідчого про продовження запобіжного заходу кримській татарці Леніє Умеровій, обвинуваченій у "шпигунстві" (ст. 276 КК РФ). Їй продовжили арешт на два місяці.
27 лютого 2024 року російський суд відмовив у задоволенні скарги захисту на ухвалу про продовження терміну взяття під варту Умерової.
Кримську татарку Леніє Умерову 13 вересня 2024 повернули в рамках чергового обміну. Разом з нею додому повернулися ще 48 українців. Це воїни Збройних Сил України, Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби, а також цивільні.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp та Facebook
