Спогади про Крим: фотографії кримчан, які вимушено покинули окупований півострів

Спогади про Крим: фотографії кримчан, які вимушено покинули окупований півострів

Скала "Діва" у селищі Сімеїз
Скала "Діва" у селищі Сімеїз. Фото: Суспільне Крим

До 10-х роковин окупації Криму Росією, команда Суспільного Крим зібрала фотографії зі спогадами кримчан, які вимушено покинули півострів.

Ельзара Баталова, співачка

Ельзара Баталова
Ельзара Баталова. Фото: Ельзара Баталова

У 2020 році я їздила до Криму, додому. З 2014 року це була перша поїздка. Місяць, проведений вдома, місяць щастя. Усі мої рідні живуть у Криму, я народилася там. Відчуття дому і коріння — найсильніше почуття.

Мене запросив знайомий заспівати на весіллі. Я з радістю погодилася. Прийшовши на захід, душа хвилювалася, серце стукало, я думала чи пам'ятають. Сказала ведучому, щоб він не оголошував мене, просто увімкніть пісню. Виходжу на сцену, тиша... Залом пробігли звуки здивування і радості. І весь зал, всі гості заходу встали. Приблизно 250 осіб слухали стоячи. Після виступу подарували мені оплески. Я дивилася на глядачів і розуміла, який у нас унікальний мудрий народ, він усе бачить і розуміє. Моя чесна служба моєму народові, Криму. З 8-річного віку я співала про Крим, про кримських татар. Працювала і створювала в міру своїх можливостей. Мене не просували політики, політичні партії не лобіювали мої перемоги, не вливали гроші. Не маючи колосальної розкрутки і фінансових вливань мої пісні досі лунають у Криму. Люди постійно надсилають відео зняті на телефон, проводять час під мої пісні. Лідирує, звичайно, пісня "Бизим тараф". Наразі живу і знову співаю вже в Единбурзі.

Ви запитали, за чим я сумую?  За моїми глядачами, за рідними. Війна закінчиться, ми поїдемо додому в Крим.

Олександра Єфименко, журналістка

Парк у Сімферополі, 2021 рік
Парк у Сімферополі, 2021 рік. Фото: Олександра Єфименко

Ця світлина з парку в Сімферополі, зроблена мною в день мого Народження, 27 жовтня 2021 року. Тоді я приїхала в Крим на суд до Нарімана Джеляла і братів Ахтемових. На суд я так і не потрапила, як і слухачі, родичі, інші журналісти — нас не допустили в залу. Світлина випадково стала останньою. Після цього я не верталася на півострів через питання безпеки мене, як української журналістки. Через 4 місяці почнеться повномасштабне вторгнення. Найбільше мені не вистачає українського прапора над Севастополем.

Амет Бекіров, вчитель

Спогади про мій рідний Кирим дають мені сили мріяти, що одного разу, я не знаю скільки мені буде років, але я нарешті повернуся на мою Батьківщину, в мій сяючий Qırım (Кирим), де сходить сонце і де зірки спустяться з неба, щоб привітати мене з приїздом!

Світлана Тараторіна, письменниця

Можливості поїхати в Крим з книжковими презентаціями. Я мріяла про це з дитинства, коли тільки починала писати. Попри тотальну русифікацію я завжди знала, що буду писати лише українською і обовʼязково приїду зі своїми книжками у свою школу — селище Роздольне, північно-західний Крим.

Обидва фото 2001 рік, збір молодих письменників Східної та південної України. Друге фото — флагман українського флоту "Гетьман Сагайдачний".

Сергій Вікарчук, бізнесмен

Верхнє плато Чатир-Дага, Крим, Україна, 24 листопада, 2013 рік.
Верхнє плато Чатир-Дага, Крим, Україна, 24 листопада, 2013 рік. Фото: Сергій Вікарчук

Команда "Кримські мольфари" у вишиванках робила екоекспедиції, ми досліджували наш рідний край, покращити свою українську, популяризували українську культуру в Криму, прибирали гори, ліса від сміття і людської недбалості.

Вероніка Клімчук, маркетолог

За чим я сумую? За морем. Не як за курортом, а як місцем спокою, наповнення, любові. За скелями та горами і кожною легендою, яка з ними повʼязана. За відчуттям дому.

Ісмаїл Курт-Умер

Ісмаїл Курт-Умер на фоні мечеті
Ісмаїл Курт-Умер на фоні мечеті. Фото: Ісмаїл Курт-Умер

Найбільше бракує рідних та змоги потрапити додому.

Руслан Халапов, продюсер

Підйом на гору Манджил-Кая
Підйом на гору Манджил-Кая. Фото: Руслан Халапов

Це фото зроблено не мною, але для мене, вже після початку окупації Криму. На цьому фото вид на місто з підйому на гору Манджил-Кая або Ай-Георгій, поблизу Судаку. Це, мабуть, моє найулюбленіше місце та вид проведення часу, коли я був в Криму, просто взяти з собою трохи харчів, води й піти в гори. Дуже сумую за судакською природою, за морем, але найбільше за горами. Той запах розпеченого сонцем ялівцю й полину, те відчуття теплого вітру й стрекотіння цикад — ці спогади супроводжують мене всі ті роки, поки я маю можливості повернутись додому.

Присяжнюк Владислава, редакторка

Селище Кацівелі, вид на гору Кошку
Селище Кацівелі, вид на гору Кошку. Фото: Присяжнюк Владислава

Найбільше сумую за морем, видом на гори з власного двору, рідними і домом. Маю багато фотографій з різних куточків півострова, але це особливе — його я зробила в останній свій день в Криму.

Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram та у Facebook

На початок