У новому випуску подкасту «PRO Крим. 2.0» зі Світланою Стеценко гостем став Євген Хлобистов, еколог та професор Києво-Могилянської академії, з яким обговорили тему вододефіциту на окупованому півострові. Він розповів, що водна криза у Криму загострюється через зростання населення, скорочення опадів та багаторічні проблеми з водогосподарською інфраструктурою. Разом з експертом розбираємо причини водної кризи в російській окупації та говоримо про те, як Україна може вирішити цю проблему після звільнення півострова.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
З чого почалась водна криза в Криму?
У квітні 2014 року був перекритий Північнокримський каналЗрошувально-обводнювальний канал на півдні України. Одна з найбільших іригаційних споруд колишнього СРСР. Бере води в річці Дніпро. До 2014 року канал забезпечував до 85 % потреб Криму у прісній воді.. Він мав на меті забезпечувати промисловість і сільське господарство Криму. В принципі, без екстремальних подій для Криму достатньо було так званого внутрішнього стоку, тобто тих вод, які через опади, через таяння снігів потрапляли в кримські річки, потім потрапляли в системи водогонів і, відповідно, їм живлились кримчани. Кримський канал тоді мав додаткове значення при екстремальних ситуаціях, у разі посухи, тоді частково можна було перекидати з Кримського каналу води в 22 водосховища, які штучно в Криму існують. У деяких місцях Криму специфіка водопостачання була досить особлива. Місто Старий Крим, наприклад, не мало централізованого водопостачання ніколи. І до 2014 року це була єдина частина Криму, яка мала водопостачання за рахунок довозу води. Тобто водовози приїжджали і вирішували локально цю проблему.
«Водна криза пов'язана перш за все з тим, що стільки води не було розраховано на таку кількість населення, яке фактично є в Криму»
У Криму на момент окупації проживало близько двох мільйонів осіб. З 2014 року почалося майже примусове, дуже активне заохочування переселення в Крим росіян. Цим скористалися росіяни, особливо з районів екстремальної життєдіяльності. Тобто, це Сибір, особливо Західний Сибір, де нафтове видобування, люди мали гроші, вони купували нерухомість в Криму, і частково Центральний і Східний Сибір, там де було активне видобування корисних копалин, такі як золото, срібло, алмази. Теж-теж люди були з грошима, і вони купували нерухомість. Були спеціальні кредити для переселенців, була величезна агітаційна компанія в Росії, жити біля моря і таке інше. З 2014 року в Криму підвищувалась мілітарізація півострова через те, що кількість військових весь час зростала. До повномасштабного вторгнення чисельність військового контингенту РФ в Криму, якщо ми візьмемо початок 2014 року і до повномасштабного, зросла у понад три рази. Це офіційні дані Міноборони Росії. Але вони не враховують кількість працівників «ФСБ», так званої «служби спецзв'язку», «спеціальної служби охорони», «МНС РФ» і парамілітарних угруповань, поліції. Кожен військовий не один, з ним, як правило, родина.
На момент окупації в Севастополі проживали близько 350 тисяч осіб. За офіційними даними, до початку повномасштабного вторгнення в Севастополі проживало понад 500 тисяч. Під час ковіду (2020 рік) — ред.) так званий «губернатор» Севастополя Михайло Розважаєв офіційно запросив у Кремля, що їм потрібно протиковідних засобів на кількість в 700 тисяч осіб. Тобто є 500 тисяч офіційних в Севастополі і 200 тисяч, фактично, там проживаючих. Тобто населення Севастополя, якщо ми беремо не офіційні дані, а фактичну кількість проживаючих, зросло майже вдвічі. Тобто, в усіх місцях Криму, особливо біля моря, кількість населення суттєво зросла.
І водна криза пов'язана перш за все з тим, що стільки води не було розраховано на таку кількість населення, яке фактично є в Криму. Друга проблема, що у нас є кліматичні зміни, кількість опадів скорочується. У Криму останніми роками майже немає снігу, якщо він з'являється, це таке ситуативне явище, він не затримується в горах. Вже на 2018—2019 роки, за нашими спостереженнями, переважна більшість річок Криму майже втратила водність. І Кача, і Бельбек, і Салгир —це практично були або потічки, або річки, які влітку перетворювалися в, так зване, сухе русло — тобто річка без води. А річку Салгир, яка тече повз місто Сімферополь, взагалі намагалися використовувати для наповнення водосховищ і відповідно живлення комунальних систем життєзабезпечення.
При тому в річку Салгир без очищення або майже без очищення скидають забруднюючі речовини разом зі стоками. І це, мабуть, була єдина ситуація, коли навіть чиновники Криму жахнулися від таких «геніальних ідей Кремля», що ми з річки Салгир будемо живити безпосередньо системи водопостачання і комунального водозабезпечення. Бо всі кримські чиновники теж проживають у Криму. І вони розуміють, якої якості воду всі вони будуть споживати. У період 2019-2020 років перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в річці Салгир було у понад 100 разів. А зараз немає оновлень. Вони припинили будь-яку інформацію стосовно стану довкілля в Криму. Це військова таємниця.
«В принципі і до окупації було ясно, що без води з материкової України в Криму — ніяк»
Тут відбуваються події, в 2023 ще і підрив окупантами Каховської ГЕС. Намагання вирішити проблеми вододефіциту починається з 2015-го року, коли вже очевидно стало, що води в Криму не вистачає, що збільшення населення потребує збільшення кількості води, взяти фактично її немає де.
Вони почали спочатку балансувати водність наявних водосховищ. Для того були створені спеціальні водогони між водосховищами, щоб, наприклад, з Тайганського в Партизанський перекидати воду, з Сімферопольської до Гаянської і таке інше. Ідея була така, щоб найбільш повноводне було Тайганське водосховище, і намагалися через нього, до Чорноріченського, яке живить Севастополь, перекидати воду. Це їм не вдалося, тому що загальний обсяг води не змінювався. Скільки ми не ділимо обмежений обсяг води на всіх споживачів, води більше не стає.
Засіювання хмар
Тому друга ідея, яка народилася в них у 2017—2018 роках, це так зване «засіювання хмар» — вони спеціально створили метеорологічний літак, взяли його в так звану оренду. 250 мільйонів російських рублів (≈ 125 млн грн — ред) на обслуговування і утримання цього літака було витрачено. З літака розсіювали сіль, йодид срібланеорганічна хімічна сполука срібла та йоду. Вона має вигляд світло-жовтого кристалічного порошку, який темніє на світлі, погано розчиняється у воді, але активно використовується для керування погодою та в аналітичній хімії. Це відомий спосіб створювати штучні опади. І це дуже дороге задоволення. Так от, дві були спроби, обидві були не вдалі.
Перша спроба викликала шалену зливу в передмісті Сімферополя, жодної краплинки не потрапило в Сімферопольське водосховище. Але, здається, затопило дороги. Приватний сектор Симферополя був повністю в воді.
Була друга спроба — навколо Чорноріченського водосховища, що поблизу Севастополя, теж створити штучну зливу. І вони знов не поцілили. Штучна злива відбулася на трасі Сімферополь—Бахчисарай. Жодна краплина не потрапила в Чорнорічинське водосховище, траса була затоплена. Декілька сіл було фактично в стані надзвичайної ситуації. Була дійсно катастрофічна злива, тобто стіна води, яка трималася три чи чотири години, це був повний жах для Криму, нічого не було вирішено, і вони припинили ці «засівання».
Станції з опріснення води
Наступна спроба була створити зрошувальні станції з опріснення води — як в Обʼєднаних Арабських Еміратах і в Саудівській Аравії. Мене це дуже тоді дивувало, тому що вартість опріснення води дуже висока. Це величезна собівартість, і головне, там є відходи — фактично рапа — це така концентрована сіль, яку нікуди дівати. В Криму нема де зберігати цю концентровану сіль у величезній кількості. І головне — дуже висока собівартість побудови таких систем з опріснення морської води. Одна станція поблизу селища Миколаївка була побудована, навіть була запущена в експлуатацію, але її потужності не вистачило навіть на потреби міста Євпаторія. Як вирішення проблеми це геть не спрацювало. Ми тоді з експертами трішки жартома з цього приводу коментували це відкриття системи опріснення води біля селища Миколаївка, що вартість системи опріснення води для Криму на той момент, якщо б вони будували за сучасними технологіями, була співставною з оборонним бюджетом усієї Російської Федерації — це десятки чи не сотні мільярдів доларів, тут зараз важко сказати, скільки б це було.І сьогоднішні сучасні опріснювальні станції всі працюють за рахунок атомної генерації, тому що це величезні енерговитрати. Крим не мав потужності забезпечити електроенергію і опріснювальні станції. Треба було будувати нові генеруючі потужності. Якщо б вони пішли за шляхом Саудівської Аравії чи ОАЕ, вони мали б будувати атомні станції в Криму, а це — небезпечно. В місті Щолкіно відмовились від цієї ідеї в радянські часи.
Підземні джерела
Вони пішли двома шляхами. Перше — це буріння свердловин. Це було хаотичне буріння місцевого населення. Ці свердловини ніде не фіксувались. Люди на свій страх і ризик намагалися дістати воду і на сільській місцевості — це був вихід.
По друге, централізоване «державне» буріння. Коли «уряд» Криму замовляв спеціальним компаніям, вони бурили свердловини великої потужності, щоб забезпечувати водою Крим. І спочатку вони трішки вирішили цю проблему, тому що Крим мав достатньо унікальну воду. Ми колись називали її «золота вода Криму», ому що вона рідкісна, дуже високої якості, колись навіть кримська вода бутилюваласьрозливатися у пляшки, бутелі. Не знаю, може, наші слухачі пам'ятають, особливо приблизно мого віку, коли продавалася навіть в українських мережах, вода «Кримська»? Вона була не дуже лікувальна, але приємного смаку, дійсно високої якості.
Вони пробурили понад 150 свердловин високої потужності, частина з них воду не дала, частина дала, і ця вода пішла в систему комунального водопостачання. При чому я скажу одразу, що з 2014 року в Криму не було жодного серйозного капітального ремонту водогосподарської системи.
На момент 2011 року в Криму 60-70% всіх комунальних мереж потребувало або ремонту, або негайного ремонту, майже аварійного. За цей час нічого на краще не змінилося. Вся система водокомунального господарства залишилася такою, як була до окупації.
Після того, як свердловини не дали свого результату, хоча на певний період часу вони навіть намагалися запускати воду з свердловин в русло Північнокримського каналу між Феодосією та Судаком і Керчю. Але вода закінчувалась дуже швидко, якість її знижувалась. Ну а сьогодні вода з свердловин Криму має дуже специфічні характеристики, тому що постійно підвищується її солоність — вже дістається не прісна, а солона вода. Це специфіка гідрогеологіїрозділ геології, що вивчає походження, умови залягання, рух, фізичні та хімічні властивості підземних вод, а також їх взаємодію з гірськими породами задля господарського використання та захисту від виснаження Криму. Чим нижче буріння свердловин, тим більша солоність води, яка підіймається. І ця вода потребує доопрацювання так званого опріснення, фактично, зниження солоності.
Спроба підняти прісну воду з Азовського моря
На глибині приблизно один кілометр в Азовському морі є прісна вода. Було створене експериментальне буріння. Вони пробурили свердловини, доставили через труби на Керченський півострів цю воду, і тут виявилися два моменти. Перше, що ця вода має так звані технічні характеристики, її не можна споживати для пиття, її треба доводити до питного рівня. Тобто треба будувати завод на Керченському півострові по доведенню цієї води до питної характеристики. Друга проблема в тому, що виявляється, це дуже дороге задоволення. І тут немає стійких водоносних горизонтів. Тобто вода нібито є, але її кількість зменшується, вона не є сталою. Треба бурити нові і нові свердловини, щоби досягати певного обсягу цієї кількості води. І на тому все було закінчено. На цьому ентузіазм завершився, почалася пандемія, потім повномасштабне вторгнення і проблема з водою перестала бути актуальною для російського споживача телевізора, який слухає пропагандистів. Увагу перемкнули на інше, і кримчани залишилися зі своїми проблемами. Єдине, що за цей час кількість людей в Криму не зменшилася.
Що робити з водою у Криму Україні після деокупації?
До речі, це виклик для України, тому що після руйнації Каховської греблі ми не зможемо відновити Північнокримський канал. Я вже не кажу, що він іще до початку повномасштабного вторгнення втратив своє значення, тому що він стояв без води так багато років, що його вже не можна було відновити. Було вигідніше і оптимальніше побудувати новий канал.
Але є і інша проблема. В Дніпрі вже немає такої кількості води, що була «зайвою» для Криму, бо водність Дніпра теж зменшується, як і всіх річок України. Дністер значно втратив водність, Дунай. Тобто, проблему Криму з водою треба вирішувати не намаганням знайти десь воду.
Зараз їм реба дійсно ввести систему економії води. Є цікаві міжнародні досвіди. Південна АфрикаПівденно-Африканська республіка, місто Кейптаун, фантастичні проблеми з водою. Вони ввели декілька серйозних технічних новацій — вода подається з великої кількості повітря, наприклад. Є такі аератори, навіть в Києві можна купити, ви будете зменшувати фактичне споживання води таким чином. Є ще різні технічні способи, як можна обмежити фактичне споживання води, не особливо порушуючи комунальні зручності.
Але це вже буде проблема України. Сільське господарство, яке трималось на зрошенні, сьогодні в Криму фактично вже не існує. На майбутнє нам треба розуміти, що таке сільське господарство і ми не потягнемо. Треба просто переходити на інші види рослинництва, тваринництва, як сьогодні в Ізраїлі, в Саудівській Аравії, в ОАЕ, де є такі пустельні клімати, напівпустельні клімати. Там є крапельне зрошення, дуже обережне використання води. Це потребує інновацій, бажання, спеціальних технологічних рішень. Але це можливо. Ну і величезне питання, яке буде перед нами стояти, що робити з цими майже мільйоном людей, які опинилися в Криму після 2014 року. За законами України, абсолютно незаконно перетнувши кордони, вони не мають права там залишатися, але це дуже складна проблема.
Ситуація з електроенергією
Запорізька атомна станція не генерує електроенергію — ніхто не знає достеменно, чи зможе вона і коли, за яких умов генерувати електроенергію. Вона стоїть понад два роки в системі повного охолодження. Вони (окупанти — ред.) не можуть її запустити. Якщо б «РосатомДержавна корпорація з атомної енергії «Росатом» — це російський державний холдинг, що об'єднує понад 360 підприємств атомної галузі, включно з цивільною генерацією енергії, ядерним збройовим комплексом, науковими інститутами та атомним криголамним флотом.» міг запустити ЗАЕС, він вже запустив би її. Я думаю, що проблема в тому, що жодна станція такого типу не стояла так довго в режимі охолодження.
Сьогодні Крим отримує електроенергію через так званий «енергоміст» з Кубані і Ставропольського краю. І це для нас теж небезпека, тому що при деокупації Криму вони дуже легко цей енергоміст перекриють. Фактично Крим сьогодні притворився в острів.
Проживання в багатоповерхівках Криму через рік, два, при поглибленні кризи водних ресурсів, може стати нестерпним. Таким чином люди будуть фактично переміщуватися в сільську місцевість, де є трошки спрощене вирішення комунальних проблем стосовно дефіциту водних ресурсів. Буде тільки гірше. Буде гірше, тому що для того, щоб покращилася ситуація, треба, по-перше, припинити війну і перевести водозабезпечення Криму на зовсім інші технологічні рішення.
А по-друге, важливо скоротити населення Криму, Тому що Крим сьогодні перенаселений з урахуванням наявних природних ресурсів і можливостей Криму.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
Оберіть Суспільне Крим в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.
