Кримського художника, політв'язня Богдана Зізу, засудженого до 15 років ув'язнення за звинуваченням у тероризмі, після дворічного утримання у "Владимирському централі" етапують в Улан-Уде. Це відстань у понад п'ять тисяч кілометрів. У дорозі чоловік перебуває три тижні, розповідає сестра Олександра Баркова. За цей час бранець проїхав Нижній Новгород, Пермь, Єкатеринбург, Новосибірськ. Під час переміщення бранець виснажився і захворів. І це не єдиний подібний випадок.
За даними Кримськотатарського ресурсного центру, у березні кримського політвʼязня Сергія Лихоманова, засудженого до 15 років, етапували із СІЗО Таганрога до СІЗО №2 Сімферополя. Це вже друге його етапування, попри важкий стан здоров’я та хронічні захворювання хребта і нирок. Правозахисники пояснюють — етапування може тривати тижнями або місяцями. І називають їх інструментом тиску та репресій.
Навіщо росіяни етапують українських політичних бранців у віддалені регіони РФ, через які випробування їм доводиться проходити за цей період і чому міжнародне право може кваліфікувати етап як катування — у матеріалі Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
“Він наразі ближче до кордону з Китаєм, ніж до кордону з Україною”
Олександра Баркова у розмові з Суспільне Крим каже — про чергове етапування Богдана Зізи з російської в’язниці “Володимирський централ” дізналася від нього самого. Брат зміг написати з Новосибірська, де затримався на кілька днів, бо захворів під час тривалого етапу.
“Скоріш за все, фінальна точка його етапування буде в Улан-Уде. Тобто якщо аналізувати весь шлях, його провезли буквально через всю Росію. Він майже не спав (...) Його просто виснажили спеціально в дорозі і відвезли якомога далі. Він наразі ближче до кордону з Китаєм, ніж до кордону з Україною”, — розповідає Баркова.
Сестра політбранця зауважує, що під час етапу в потязі Богдану дозволяли лише сидіти, лежати було заборонено. Також не дозволяли нормально їсти.
“Навіть якщо точка А і точка Б, звідки і куди, розташовані на невеликій відстані, вони везуть їх через значну частину території Росії для того, щоб виснажити в дуже незручних умовах”, — зазначає вона.
Під час етапу через важку і тривалу дорогу Богдан Зіза захворів.
“Він прихворів, уже виснажився і підхопив якусь застуду, напевно, чи вірус. Погано почувався, температура була”, — розповідає Баркова.
“Били, завдаючи по 20 ударів по голові, доки не втрачав свідомість”
Випадки виснажливих етапувань політв’язнів не поодинокі, розповідає Суспільне Крим менеджерка Кримськотатарського ресурсного центру (КРЦ) Зарема Барієва. Засудженого в Росії до 16 років ув'язнення за “державну зраду” інженера ЗАЕС Руслана Лаврика нещодавно етапували до Тюмені. Хоча ще 3 травня Барієвій стало відомо, що бранця повторно перевезли до СІЗО-1 в окупованому Сімферополі. У російському полоні 55-річний чоловік перебуває два роки.
“За ці два роки йому довелося побувати у СІЗО різних міст і сіл, як на окупованих територіях України, так і на території Росії. Енергодар, Мелітополь, селище Якимівка, селище Веселе, Приазовське, Маріуполь, Донецьк, Сімферополь (Акмєсджіт), Краснодар, Волгоград, Саратов, Тамбов, Тюмень”, — перераховує Барієва.
За її словами, етап ніколи не дається політв’язням легко. Це найважче випробування для здоров’я, психіки та людської гідності.
“Невідомість маршруту, багатоденна ізоляція від зв’язку з близькими та адвокатом, задушливі “столипінські” вагони, проміжні СІЗО перетворюють кожен транзит на справжнє катування на колесах”, — акцентує менеджерка КРЦ.
За її даними, зокрема під час етапування в російському Омську з Русланом Лавриком поводилися жорстко.
“Сильно били, завдаючи по 20 ударів по голові доти, доки він не втрачав свідомості. У підсумку його відправили в ШІЗО на 10 діб. Їжу, якщо те, що йому давали, взагалі можна назвати їжею, давали раз на день. Напевно, свиней у нас у селах годують краще і смачніше. Українців там люто ненавидять. Його постійно піддавали приниженням. Було відчуття, що мета полягала в тому, щоб згноїти його в найкоротші терміни”, — розповідає Барієва.
У політв'язня там відібрали майже всі речі. І додає, що в окупованому Сімферополі було не краще.
“Спогади не з найприємніших. Регулярні побої для профілактики”, — каже вона.
“Акт залякування незгодних”
Барієва певна — окупанти використовують етапування як продуманий інструмент тиску та репресій. Це повна ізоляція та інформаційний вакуум.
“Під час етапу, який може тривати тижнями або місяцями, людина зникає з поля зору. Адвокати, родичі та правозахисники не знають, де вона і що з нею відбувається. Це позбавляє в'язня підтримки, а суспільство — інформації”, — пояснює менеджерка КРЦ.
Важкі умови транзиту, а це задуха, відсутність сну, нормальної їжі, туалету, води та медичної допомоги, підривають здоров'я бранців. Мета — зламати волю людини, зробити її безпорадною та покірною.
“Це акт залякування не тільки самого політв'язня, але й інших незгодних на окупованих територіях. Окупанти демонструють: мовляв, ми можемо відвезти вас за тисячі кілометрів від родичів і рідного дому, і ніхто вам не допоможе”, — наголошує Барієва.
“Купе на 4–6 осіб конвой може забити до 12–16 ув’язнених з речами”
Ешелонний етап у російській тюремній системі називають “тортурами на колесах”. Це найбільш закритий, неконтрольований і небезпечний період ув’язнення. Етап не має фіксованих термінів, пояснює Барієва.
Згідно із законом, людину мають доправити до місця відбування покарання протягом 10 днів, але тюремна система РФ офіційно обходить це правило через "пересильні пункти". З огляду на те, що окупанти відправляють мешканців Криму за тисячі кілометрів від рідної землі, шлях до Сибіру чи на Сахалін може тривати від 2 тижнів до 2-3 місяців.
“Ув’язнених везуть не напряму. Поїзд їде зигзагами, зупиняючись у транзитно-пересильних пунктах різних міст, де люди можуть сидіти в СІЗО тижнями в очікуванні наступного поїзда. В одне купе, розраховане на 4-6 осіб, конвой може забити до 12-16 ув’язнених з речами. Люди змушені їхати сидячи, змінюючи один одного, щоб поспати по черзі на багажних полицях. Вихід у туалет відбувається суворо за графіком конвою, часто раз на 6-8 годин. Щоб не проситися в туалет, ув’язнені змушені практично не пити воду і не їсти в дорозі або ж беруть із собою пластикову пляшку”, — розповідає експертка.
На час етапу людина буквально “зникає”. У неї немає права на телефонні дзвінки, листи та зустрічі. Найнебезпечніший момент, підкреслює Барієва, це прибуття до нової транзитної в'язниці або колонії, де відбувається так звана “прийомка”.
“Це жорсткий психологічний та фізичний тиск з боку Федеральної служби виконання покарань — крики, обшуки, гавкіт собак, часто — побиття для “профілактики”. На етапі неможливо отримати медичну допомогу. Ліки, які були з собою, конвой може вилучити або видати лише на власний розсуд. У разі гіпертонічного кризу чи серцевого нападу викликати швидку в рухомому поїзді практично неможливо”, — зауважує вона.
У дорогу бранцям видають так званий “сухий пайок”. Можливості помитися немає тижнями. Саме тому для людини з уже підірваним здоров’ям, зокрема, як у Руслана Лаврика, в якого гіпертонія і болі в серці, кожен такий етап є прямою загрозою для життя, переконана Барієва.
З юридичної точки зору Російської Федерації, яку окупанти застосовують до українських політв'язнів, повторні етапування після вироку є формально законними. Але з погляду прав людини та здорової логіки, каже, це абсолютне свавілля.
“У Кримінальному кодексі рф є безліч лазівок, які дозволяють тюремній системі нескінченно переміщати засудженого. Людину можуть возити по всій країні як свідка або обвинуваченого у нових, штучно сфабрикованих справах. Це часто використовується окупантами для того, щоб насолити політичним в'язням, яких вони заарештували, звинувативши у державній зраді або шпигунстві на користь України”, — зазначає Барієва.
“Тиск як на самого політв'язня, так і на родину шляхом етапувань”
Менеджерка проєктів Центру прав людини ZMINA Вікторія Нестеренко у розмові з Суспільне Крим пояснює юридичний механізм етапувань. До вироку бранця етапують в суди, що мають компетенцію розглядати відповідні справи. Однак відправляти в іншу колонію можуть й після оголошення вироку. Обирають її за кількома параметрами — гендерним, тобто чоловік це чи жінка. А також за кваліфікацією та наявністю вільних місць у колоніях. Каже — іноді людина перебуває в умовній черзі, щоб зайняти місце в конкретній колонії.
“Якщо говорити про відношення росіян до українців, ми розглядали це під час дослідження і визначили, що російська судова система повністю деградована. Сюди входить і механізм відбування покарань політв'язнів. І тут є також ознаки дискримінації громадян України, особливо політичних в'язнів. Тобто ми можемо говорити, що тут є тиск як на самого політв'язня, так і на родину шляхом цих етапувань”, — наголошує Нестеренко.
“Етапування можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини і злочини проти людяності”
Правозахисниця зазначає, що Росія проводить політику системного депортування і етапування політв'язнів, бо більшість з них має російське громадянство через примусову паспортизацію. Тож РФ їх вважає своїми громадянами. Суди відбуваються відповідно до російського законодавства і це є порушенням. А самі етапування українських політв'язнів Нестеренко називає воєнним злочином.
“Якщо говорити про кваліфікацію міжнародного права, то, відповідно до міжнародного гуманітарного права, Женевських конвенцій, Римського статуту ці переміщення, етапування, примусові депортації можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини і злочини проти людяності”, — наголошує менеджерка проєктів Центру прав людини ZMINA.
Зважаючи на жорсткі умови етапу та психологічний тиск під час цього періоду, іноді його можна кваліфікувати як катування, наголошує правозахисниця. Такі випадки етапувань і порушень прав політв’язнів фіксує прокуратура АР Крим. А правову кваліфікацію згідно з міжнародним правом можуть давати вже Європейський суд з прав людини або Міжнародний кримінальний суд.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
