17 квітня 1938 року — день масового терору проти представників кримськотатарської інтелігенції. Цієї ночі у дворі Сімферопольської в’язниці Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) розстрільна команда за наказом Сталіна вбила представників кримськотатарської інтелігенції — письменників, науковців, журналістів, мистецтвознавців, художників та громадських діячів.
Про день, який назвали чорним в історії кримськотатарського народу, розповідає Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"У 20-х роках виникла ілюзія, коли радянська влада дала можливість корінним народам розвиватися"
У 20-х роках виникла ілюзія, коли радянська влада дала можливість корінним народам, зокрема і кримським татарам, розвиватися на просторах тодішнього Радянського Союзу, розповідає історикиня Гульнара Абдулаєва. Розвивалася культура, археологічні та етнографічні дослідження. Відкривали музеї, школи, університети, інші навчальні заклади.
"Цей час називався коренізація, татаризація. Але, як виявилося, це була ілюзія. Спочатку дали, а потім забрали. Дали волю, а потім відібрали, найімовірніше, з однією метою — виявити людей вагомих, на кого орієнтується народ, виявити їхні знання, на що вони здатні, щоб їх потім знищити. Приміром, як Усеїн Боданінський, який став засновником і першим директором музею у Бахчисарайському ханському палаці, Якуб-Кемаль, який очолював Східний музей в Ялті. Крім того, у 30-х роках звели в Сімферополі такий самий Будинок слова, як у Харкові, де людей "стравлювали", впроваджували доноси, піддавали шантажу. За це і розстрілювали, і висилали в табори. Тих, кого вбивали, досі невідомо, де вони поховані. Ще до російської окупації Криму в нас працювала комісія, яка припускала, що люди поховані в районі Сімферополя, на Червоній гірці. Можливо, туди вивозили тіла тих, кого знищували НКВСівці. Скількох убили — досі невідомо", — каже вона.
Першим сигналом того, що "золотий вік" кримськотатарського відродження наближається до кінця, стала справа Велі Ібрагімова, продовжує Гульнара Абдулаєва. Політичний діяч, перший голова Кримського революційного комітету, Ібрагімов був прихильником національного самовизначення кримських татар, виступав за створення реальної автономії у складі Радянського Союзу, підтримував розвиток освіти, культури, місцевого самоврядування.
У 1928 році Велі Ібрагімова заарештували за звинуваченням у "буржуазному націоналізмі". Після цього комуністична влада почала чистки і цілеспрямовано знищувала кримськотатарських політичних діячів, які брали участь у подіях 1917—1920 років і належали до колишньої національної партії "Міллій Фирка".
"Хто були ці люди? Це була політична еліта. І це була не лише стара політична еліта, тобто ті люди, які прийшли в політику ще до становлення радянської влади в Криму. Також була нова політична еліта — ті, хто стали партійцями, виконавцями, опинилися у владі саме завдяки радянській владі. Тобто в цьому разі радянська влада фактично знищувала тих, кого вона створила. Ще об’єктом переслідувань була інтелігенція — наукова, культурна. Тобто ті, хто отримали можливість вивчати спадщину свого народу, як Боданінський чи Акчокракли", — каже історик Мартін-Олександр Кислий.
Але хвиля репресій 1938 року була найпотужнішою, зазначають співрозмовники Суспільне Крим. Вона розпочалася у 1937-му зі справи професора Бекіра Чобан-заде.
"Це була відома постать — один із найвідоміших тюркологів у світі. Коли почалося полювання на нього в Криму, він виїхав до Баку. І саме в Азербайджані, в Баку, де на той час була своєрідна мекка інтелектуалів, його запрошували працювати, зокрема, в державних установах і університетах. До нього ставилися з великою повагою, бо він був потужним тюркологом, професором, мовознавцем кримськотатарської мови. І саме з його справи почався ланцюг репресій, коли вже були підготовлені списки кримських татар — студентів, інтелектуалів, філологів, істориків, політиків, письменників, літературознавців, навіть театральних діячів", — каже Гульнара Абдулаєва.
Розстрільна група з Москви прибула у Крим у квітні 1938 року
5 березня 1938 року вищим керівництвом Політбюро ЦК ВКП(б) було підписано документ, що стосувався Кримської АРСР — "Список осіб, які підлягають суду військової колегії Верховного суду Союзу РСР". У квітні 1938 року прибула спеціальна московська розстрільна команда. Їхнім завданням було забезпечити централізоване і безпомилкове виконання вироків за "кримськими сталінськими списками".
"Точних документальних пояснень цьому немає, проте очевидно, що центральна влада прагнула особисто контролювати процес, гарантувати суворе дотримання наказів Сталіна та уникнути будь-яких затримок або пом’якшень з боку місцевих структур. Тому присутність саме московських катів підкреслювала, що рішення про долю людей у Криму більше не залежало від місцевих чиновників чи бюрократії, а було під прямим контролем центру. Людей арештовували і 16 квітня, когось роком раніше, як от Асана Сабрі Айвазова — письменника, вченого-мовознавця. Асан уже рік сидів у в’язниці на вулиці Горького в Сімферополі. Саме там була в’язниця НКВС, куди впродовж 1937 року щодня звозили десятки людей. І ми досі не знаємо, скільки саме людей пройшло через ці підвали. Але ця катівня не була єдиною ні в місті, ні в Криму, проте вважалася головною", — каже Гульнара Абдулаєва.
До розстрільного списку увійшли:
- Якуб Аблямітов — вчений-хімік
- Якуб Азізов — вчений, мовознавець, філософ
- Асан Сабрі Айвазов — письменник, вчений-мовознавець
- Осман Акчокракли — історик, археолог, етнограф
- Алі Асанов — педагог
- Усеїн Боданинський — художник, музеєзнавець, директор Бахчисарайського палацу-музею
- Джафер Гафаров — письменник
- Керім Джемаледінов — вчений-мовознавець
- Ібрагім Фемі Ісмаїлов — вчитель, музейний працівник
- Ях’я Байрашевський — вчений-мовознавець
- Абдулла Лятіф-заде — поет
- Мамут Недім — журналіст, театральний критик
- Ільяс Тархан — письменник
- Сеїт-Джеліль Хаттат — лідер партії „Міллі Фірка“
- Білял Чагар — педагог
- Февзі Мусаніф — нарком землеробства Кримської АРСР у 1934–1937 роках
- Якуб Мусаніф — журналіст, літературний критик
- Сервер Трупчі — секретар обкому партії.
Куди вивезли тіла, не відомо. Багатьох посадили до концтаборів. Серед них:
- Абібулла Баккал — директор Кримського державного татарського театру.
- Якуб Керменчеклі — вчитель, делегат I Курултаю.
- Умер Іпчі — письменник-драматург.
"Не всі імена розстріляних 17 квітня кримських татар зараз встановлені. Над цим ще доведеться довго працювати. Їх точно було у "розстрільному списку" понад 40", — зазначає історикиня.
На думку історика Олександра Мартіна Кислого, сталінський терор у Криму став прологом до депортації 1944 року.
"Якщо ми ці дві події розглядаємо комплексно, можемо говорити, що сталінський терор 30-х знищив активну частину народу. Натомість масова депортація позбавила весь народ його домівки в Криму. Мета — знищити будь-яку інакшість. З точки зору Сталіна і партії це була спроба убезпечити себе від опозиційних течій у межах радянської держави. І не всі з тих, хто був засуджений чи розстріляний, справді могли бути ворогами режиму", — каже він.
Проте, попри все, народ вижив, наголошує Гульнара Абдулаєва.
"Пам’ять про розстріляних — це не лише скорбота, це джерело сили. Їхні імена повертаються. Повертаються книги, пісні, мова, пам’ятники. Сьогодні це частина боротьби кримських татар за свою гідність, за право бути собою, пам’ятати, говорити і жити на своїй землі", — каже історикиня.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
