Ханим — творчий псевдонім художниці з Севастополя, для якої мистецтво стало формою свідчення і спротиву. Вона належить до покоління кримських татар, чия біографія починається не з дому, а з насильницького вигнання, повернення і повторної втрати Батьківщини.
Народжена поза Кримом у родині, незаконно виселеній у 1944 році, вона наполягає, що йдеться не про депортацію, а про геноцид. Досвід життя між різними містами, страх і пам’ять сформували її світогляд і визначили вибір соціального стріт-арту як мови розмови з суспільством про біль і несправедливість.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Мені дали чітко зрозуміти — мистецтвом не виживеш"
Родина художниці пережила кілька етапів заслання: прадід помер на Уралі, бабусю та інших родичів перекидали між різними містами Середньої Азії. Повернення до Криму у 1990-х принесло лише часткову стабільність — родина змушена була багаторазово змінювати місця проживання вже на півострові. Севастополь, або Ак’яр, став останнім містом її перебування в Криму — місцем, де системно стирали сліди кримськотатарської присутності та пам’ять про загиблих.
"Слово "депортація" було вигідне Радянському Союзу, щоб легітимізувати геноцид. Те, що сталося з кримськими татарами, не було законним процесом. Це було незаконне виселення, акт геноциду — коли людей серед ночі, з дітьми й старими, вивозили без права вибору. Мій прадід постійно чинив спротив радянській владі. Він казав, що якби раніше сів у тюрму, можливо, вижив би. Це страшні слова, але вони багато пояснюють", — розповідає художниця.
Незаконна депортація кримськотатарського народу в 1944 році визнана Україною та парламентами низки країн актом геноциду. 18 травня — День пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу.
Освіта Ханим відображає реалії кримськотатарських родин 1990-х: високі очікування і страх бідності. Спершу технічна спеціальність із червоним дипломом, потім гуманітарна та правозахисна освіта, і нарешті мистецтво та арт-менеджмент у Києві. Формування як художниці відбувалося після тридцяти років — самостійно, через практику, дослідження і роботу у публічному просторі. Соціальний стріт-арт для неї — спосіб говорити про травми та політичні сенси, водночас захищаючи родину від небезпеки в окупованому Криму.
"Мені дали чітко зрозуміти — мистецтвом не виживеш. Тому я мала отримати "серйозну" освіту. Але кримські татари часто говорять, що ми одна з найбільш освічених націй, бо постійно доводимо, що маємо право бути. Мій практичний досвід виявився ціннішим за формальні знання. Коли я захищала мистецьку освіту, викладачі просили просто розповідати про проєкти — їм було важливо не теорія, а дія", — ділиться дівчина.
Псевдонім Ханим, який означає звернення до кримськотатарської жінки (як "пані" в українській мові), з’явився під час роботи над мистецьким проєктом — як тимчасове рішення, яке стало частиною її ідентичності. Вона свідомо обирає анонімність, адже має родичів у Криму і розуміє, що будь-яке висловлювання на півострові може коштувати життя.
"Я бачила, як переслідують родини журналістів і активістів. Я не хочу ризикувати життям близьких. Тому працюю анонімно, але виношу кримську тему у публічний простір. Мистецтво для мене — спосіб говорити про права і пам’ять, про тих, кого намагаються стерти. Кожен малюнок, кожна акція — це можливість показати, що наш голос існує, навіть якщо нас намагаються зробити невидимими", — каже Ханим.
Для Богдана Зізи
Проєкт "Для сироти" став особистим викликом і способом підтримки кримського політв’язня, художника Богдана Зізи. Його затримали в травні 2022 року після антивоєнної акції в Євпаторії, звинувативши за кількома статтями, включно з "тероризмом". У червні 2023 року Південний окружний військовий суд засудив його до 15 років колонії, апеляція залишила вирок без змін. У колонії Зіза відмовився від нав’язаного російського громадянства.
"Богдан для мене важливий, бо він митець. Його історія — це історія людини без агресії, яка зробила радикальний вчинок, бо інакше вже не могла. Кожне місто, де ми реалізуємо проєкт, — окремий проєкт. Десь це мурал, десь перформанс, десь музейна виставка з його роботами. Ми відтворюємо його історію, щоб люди бачили, що спротив існує, що є голос, який не можна заглушити", — наголошує художниця.
Проєкт реалізується спільно з КримSOS і охоплює щонайменше десять українських міст. Він включає мурали, перформанси, музейні виставки та публічні обговорення. Особливим став перформанс у Черкасах у закинутій будівлі з видом на Дніпро, де художники втілили роботи Богдана у кольорах прапора, а відвідувачі долучалися до дії.
"Коли ми побачили Дніпро з вікон, це було як море. Ми уявляли, що ми — Богдан. Кидали жовту і блакитну фарбу, відтворювали його роботи. У Житомирі майже всюди спочатку був скепсис, але після розмов люди починали розуміти кримський спротив. Для Богдана це важливо — політв’язні кажуть, що листи й знання, що про тебе пам’ятають, тримають", — згадує дівчина.
Одна з локацій, де можна побачити роботи художниці в Києві, — це Музей видатних діячів української культури, будинок Лесі Українки. У приміщенні, де експонується робота мисткині, вікна забиті фанерними дошками і проклеєні скотчем. На початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну будівля постраждала від російського обстрілу.
"Стріт-арт має бути мистецтвом спротиву, а не агітаційним плакатом"
В окупованому Криму мистецтво перетворене на інструмент пропаганди. Російська влада законодавчо заборонила будь-які теми для муралів, окрім так званої "спеціальної воєнної операції". Фактично це означає, що всі нові стінописи повинні мати "патріотичну тематику" і зображати російських військових. Про це в жовтні 2025 року повідомив окупаційний голова держкомітету молодіжної політики Криму Олексій Зінченко. За його словами, до завершення повномасштабного вторгнення на фасадах будівель будуть з’являтися лише стінописи з російськими військовими, а всі інші теми заборонені. "Наша однозначна позиція: поки ми не переможемо, усі мурали на фасадах будівель і споруд матимуть виключно патріотичну тематику", — заявив тоді Зінченко.
Подібні обмеження вже мали наслідки на практиці. У 2022 році в Сімферополі на приміщенні поштового відділення з’явився мурал на підтримку війни, проте невідомі особи облили його червоною фарбою. Винуватців обіцяли "знайти й покарати", що свідчить про жорсткий контроль за публічним простором і заборону будь-якої альтернативної символіки. Ханим особисто фіксувала появу пропагандистських зображень у Севастополі, на трасах і у публічному просторі.
"Стріт-арт має бути мистецтвом спротиву. А в Криму стіни перетворили на агітаційні плакати. Це викликає істеричний стан. Нормальна людина не може це спокійно сприймати. Люди боялися говорити навіть про ціни — це повернення в радянський жах" — каже Ханим.
Головна місія художниці — руйнування міфу про "Крим, який сам захотів". Вона нагадує про перших жертв окупації, спротив Меджлісу, системні репресії і тих, хто залишався, щоб боротися за свою ідентичність. Для Ханим Крим — ключ до перемоги й розуміння війни, а мистецтво — спосіб зберегти голос і пам’ять народу.
"Крим був, є і буде українським. І мистецтво — один із способів це довести. Кожен проєкт, кожен малюнок — це наш спротив. Ми не можемо мовчати, бо якщо не говоритимемо ми, то залишиться лише брехня", — наголосила вона.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
