Військовослужбовець Роман із позивним “Кубань” народився в Росії, але зараз захищає Україну.
У 18 років, пройшовши через допити ФСБ, він виїхав із РФ, щоб добровільно доєднатися до лав Сил оборони України.
Кубанською українською Роман розповів Суспільне Крим про українське коріння, ціну свободи, ідеологію козацького націоналізму та про яке майбутнє мріє для Кубані.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Як ви почуваєтеся в автентичному українському середовищі? І чи є у вас українське коріння?
Почуваюся дуже гарно, мені все тут подобається. Це середовище нагадує мені Кубань. Саме в такій хаті, мазанці, жили мої дідусі, бабусі та прадіди.
Щодо коріння – так, воно є. Кубанські козаки – це переселенці із Запоріжжя, з території сучасної України. Історично Кубанське козацьке військо об’єднало в собі Лінійне та Чорноморське війська. У Лінійному були переважно донські козаки, а Чорноморське – це якраз нащадки запорожців. Їхня кров тече і в мені.
Якщо прибрати історичну складову, хто такий кубанський козак особисто для вас?
Це той, хто бореться за вільність своєї святої козацької землі, хто обороняє її. Це людина, яка має внутрішню ідентичність і чітко розуміє, що таке козацтво і чому важливо протистояти московським загарбникам.
Вам було 18 років, коли ви вирішили приїхати до України. Що стало причиною?
На жаль, зараз є “козаки”, які воюють за Росію, – ідіоти, інакше не назвеш. Багато з них, до речі, навіть не мають козацького коріння. Ми ще до великої війни сварилися з ними через політичні та ідеологічні питання. У нас на Кубані був такий собі осередок людей, які мали дуже гарні погляди щодо України і відчували себе ближчими до неї. Я з ними мав дуже добрі стосунки, і багато дізнався про історію від них. А потім і сам багато вивчав.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, мені було 17 років. Багато хто з моїх друзів виїхав, бо вони були старші. У мене такої можливості не було. Коли виповнилося 18, я подався на закордонний паспорт. Був на допитах у ФСБ через свою проукраїнську позицію. Для Росії це сепаратизм, бо я за те, щоб козацькі землі були окремо від Москви. Шлях, яким вони йдуть зараз – це шлях у нікуди. Багато людей відсиджуються, кажуть: “Це не моя війна”. Але поки ти не вирішуєш сам за себе, твоє майбутнє вирішує хтось інший. Варто це розуміти.
Як пройшли ці допити ФСБ?
Я був активним у соцмережах, висловлювався за Україну і ФСБ це побачила. Одного разу після пар у коледжі до мене просто підійшли й сказали: “Треба поспілкуватися”. Було страшно, я дуже стресував. Боявся, що щось знайдуть у телефоні, але встиг усе почистити. Допит тривав дві години. Тоді я зрозумів: треба їхати і якомога швидше. Між моментом, коли я отримав паспорт, і виїздом минуло три дні. Я не затримувався.
Розкажіть, як ви стали українським військовослужбовцем?
Я, як законослухняний громадянин Російської Федерації, у 18 років мав би йти в армію, але я обрав іншу армію. Я приїхав влітку 2023 року в Україну. Вже понад два з половиною роки я в Україні. Мій шлях почався зі звичайного піхотинця в одному з підрозділів ГУР МО. Потім, після штурмів, я зацікавився дронами. Зрозумів, що за технологіями майбутнє. Україні треба перемагати саме в технологічному плані. Я перейшов у напрямок БПЛА, займався виробництвом боєприпасів, багато вчився.
Можете згадати своє перше бойове завдання?
Це було важко. Луганська область, під Сватовим. Вперше заходив на позицію – понад три кілометри пішки з важким рюкзаком. Але це було круто, багато емоцій. Мені сподобалося.
Як ваше рішення підтримали рідні та друзі?
Якщо чесно – вони були в шоці. Ми не підтримуємо зв’язок. Знаючи їхні “ватні” погляди, я розумію, що вони не поділяють мій вибір. Це та ціна, яку я заплатив за свій шлях – я втратив родину.
Звісно, це погано, коли немає рідних. Але я обрав сторону свободи. Навіть якби не було війни, я б все одно поїхав до України, бо мені дуже близький тутешній настрій та погляди людей. Зараз я постійно в роботі, у військових справах, тому намагаюся не звертати на це уваги.
У вас дуже гарна українська мова. Де ви її вчили?
Моя мова – “кубанська українська”. Я вчив її на Кубані у старших людей. У молоді можна почути лише окремі слова, а тих, хто може розмовляти безперервно – відсотків п’ять, і то переважно переселенці з Донбасу після 2014 року. На Кубані була тотальна русифікація. Моя школа, наприклад, до 1933 року була українською, але потім усе змінили.
Коли я виїхав, почав відкрито дивитися українські медіа. В Україні спочатку був у російськомовному підрозділі, але з цивільними намагався говорити лише українською. Зараз мені навіть важко чути російську – це мова ворога, тих, проти кого я воюю. Набридло. Хочеться, щоб в Україні була лише українська, тому і інтерв’ю даю нею.
Ви згадували, що ваша ідеологія – козацький націоналізм. Що це означає?
У сучасному розумінні – це рух до власної держави. Ми вважаємо, що козаки – це окремий етнос, а не росіяни. У нас своя культура і своя історія незалежних держав, як-от Кубанська республіка чи Всевелике військо Донське, які не підписували капітуляцію перед Росією. Козацький націоналізм – це, насамперед, боротьба проти Московії за ідентичність.
Яким ви бачите майбутнє Росії та Кубані?
Майбутнє Росії мене не цікавить. Я за те, щоб її взагалі не було. Не вірю, що “російська нація” існує – це історія кріпацтва. Росія має бути поділена на багато маленьких держав, це було б правильно.
Щодо Кубані – хотілося б, щоб вона була вільною. Але війна складна штука. Можливо, буде якась заморозка конфлікту. Я вважаю, що люди з Кубані, які підтримують Україну, мають виїжджати. Хоча Україна поки що не дуже сприяє їхній легалізації, для неї російський паспорт – це просто російський паспорт.
З якими труднощами ви зіткнулись в Україні?
Головна проблема – це документи. Я та багато інших хлопців воюємо вже не один рік, але не маємо жодного українського документа, окрім військового квитка. Мова саме про посвідку на проживання. На жаль, чимало добровольців загинули, так і не отримавши ні посвідки, ні паспорта країни, заради якої вони залишили все.
Російський паспорт зараз – це тягар. Він автоматично пов’язує тебе з агресором, створює купу перешкод. Ми не можемо звернутися до консульств РФ, бо для Росії ми – екстремісти та терористи. У разі втрати паспорта на війні людина взагалі залишається без офіційного посвідчення особи.
У нас є пропозиція – створити спеціальне Тимчасове посвідчення особи козацького та українського походження. Такий документ засвідчував би особу на території України, мав би реєстраційний номер і давав юридичну основу для інтеграції. На півдні Росії тисячі людей ідентифікують себе як українці чи козаки. Вони хочуть допомагати Україні, долучатися до ЗСУ. Це посилить обороноздатність і покаже світові, що Україна дбає про своїх співвітчизників, незалежно від того, який паспорт їм нав’язала історія.
Також хочу дати пораду майбутнім добровольцям: будьте дуже уважні до своїх документів. Не віддавайте паспорт нікому, крім держорганів чи нотаріусів, і то тимчасово. Без документів ви стаєте вразливими. І рекомендую служити саме у звичайних підрозділах ЗСУ, звертатися через відкриті рекрутингові центри в інтернеті, перебуваючи ще за кордоном.
Якою ви бачите перемогу України?
Це повернення всіх окупованих територій. Але найважливіше – щоб Україна далі існувала як міцна держава, здатна себе захистити. Найкрутіша перемога – це деконструкція РФ. Щоб Росія була поділена на маленькі міні-держави. Це був би єдиний гарант нашої незалежності на віки вперед.
Де ви бачите себе в майбутньому?
Своє майбутнє я бачу тільки на вільній землі.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
