Валід — український військовий із позивним "Крим". Він пройшов через полон і тортури ФСБ у 2014 році, воював за Київ, звільняв Херсон, а нині командує ротою безпілотних авіаційних комплексів на Донеччині. Його історія — це історія людини, яка не здалася тоді й не здається зараз, попри втому, біль і роки війни.
Про шлях від кримського активіста до командира підрозділу, який тримає оборону на сході, Валід розповів Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Валід розповідає, його підрозділ не мав жодного разу доукомплектування чи навчання — постійно перебуває "в смузі".
"Мій батальйон не був жодного разу на доукомплектуванні, на злагодженні. Ми постійно знаходимося в смузі. І оскільки стоїмо в обороні, то вважаю, що найкраща праця — це коли ти втримуєш свій район оборони", — каже військовий.
Раз на десять днів Валід приїжджає до Києва — за обладнанням чи для ремонту. Там його чекає родина — дружина і четверо дітей, наймолодшому з яких лише п’ять місяців.
"Це доба-дві. Приїхати, потримати дітей на руках і зранку вже їхати. Я називаю це порталом з одного світу в інший. У нас навіть речі однакові — зубна щітка, рушники. Ти живеш ніби в двох місцях, але все одне ціле. Це як поїхати на роботу", — каже Валід.
Народився він у Херсоні, але частину життя прожив у Криму. У 2014 році виходив на акції протесту проти російської окупації. У день псевдореферендуму його викрали співробітники ФСБ.
"Це були допити, тортури, імітації розстрілу. Вони пропонували “гарні умови” в обмін на потрібні їм слова. Казали: “Ми знімемо з тобою кіно — і ти поїдеш на материк”, — пригадує боєць.
1 квітня 2014 року співробітники ФСБ вивезли Валіда на КПП "Армянськ-Каланчак", віддали лише ключі від машини і саму автівку. Квартира і всі речі залишилися на півострові. Валід поїхав до рідних у Херсон, відновив документи і пішов добровольцем у зону АТО.
"У нас у 2014 році був підрозділ з українців-кримських татар, які вийшли з Криму. Ми групою прийшли до добровольчого батальйону “Дніпро-1”. Так і причепилося — “Крим”, — розповів він.
На початку повномасштабного вторгнення Валід вивіз сімʼю до західного кордону, а сам повернувся до Києва. У складі 3-го полку ССО він відбивав наступ російської армії на столицю.
"Я пішов добровольцем із першого дня. Був звичайним солдатом у піхоті й розвідці, потім став офіцером. Ще молодшим сержантом керував взводом, бо не було командира", — каже військовий.
У листопаді 2022 року Валід був серед перших, хто заходив до звільненого Херсона.
"Ми стояли під Правдино і всю ніч чули гул техніки — не розуміли, наступ чи відхід. На світанку зайшли — росіян не було. Місцеві сказали, що вони пішли. Ми зачистили село і рушили на Херсон. Це був тиждень ейфорії, як у кіно. Люди підкидали нас угору, це був один із найемоційніших моментів за всю війну", — згадує він.
Майже дев’ять місяців під російською окупацією у Херсоні жив його батько.
"Ми за цей час жодного разу не спілкувалися — навіть жодної СМС Боявся його підставити. І першим ділом після звільнення я поїхав до нього. Він не очікував, що я приїду", — каже Валід.
Повномасштабна війна, зізнається, змінила його.
"Чотири роки — це немалий шмат життя. Фарби стали менш насиченими. Мабуть, через втому. Стаєш менш емоційним — бувають випадки, коли один з підрозділу загинув, а інший вижив. І ти не знаєш: тобі плакати чи радіти, що цей живий залишився. Ця постійна суміш почуттів формує відчужене сприйняття всього", — говорить військовий.
Сама війна та особливості її ведення теж змінилися за ці майже 4 роки, каже військовий.
"На початку 22-го це була класична війна — колони, танкові кулаки. А зараз — хайтек. Українці стали винахідниками, але не вистачає ресурсів і, мабуть, чіткого керування. Часто є дрони, але не вистачає пілотів. Люди працюють на виснаження", — пояснює командир.
Він переконаний: не варто чекати швидкого завершення війни.
"Ці прогнози про “два-три тижні” лише деморалізують військових. Українці мають мобілізуватися у всіх сенсах — тільки тоді країна вистоїть", — наголошує "Крим".
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
