10 років тому, 27 серпня 2015-го, в окупованому Сімферополі зник Мухтар Арісланов. За свідченнями очевидців, чоловіка викрали. Відтоді про його долю нічого не відомо.
За даними Кримськотатарського ресурсного центру, з 2014 року в Криму безвісти зникли щонайменше 24 людини, з них 18 — кримські татари. Усі ці 10 років родина не втрачає надію, що одного дня Мухтар Арісланов повернеться додому. Про викрадення, пошуки та обвинувачення через 9 років після зникнення — його сестра розповіла у монолозі, записаному Суспільним.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Мене звуть Нурфіє. І ось уже багато років я живу з відчуттям, що частину моєї душі вирвали й кинули в безодню, з якої не повертаються. Мого брата, Мухтара Арісланова, викрали 27 серпня 2015 року в Сімферополі. Відтоді ми нічого про нього не знаємо.
Мухтар старший за мене. Багато років жив зі своєю родиною в Керчі, у нього була квартира, троє доньок.
Потім вони з дружиною розлучилися, і все змінилося — він переїхав до Сімферополя. Там влаштувався тренером із дзюдо в селі Костянтинівка Сімферопольського району. Мухтар був кандидатом у майстри спорту з дзюдо. Працював із дітьми. У нього навіть збереглося портфоліо — фотографії, де він із маленькими дітьми, учнями. Він вкладав у них душу.
Мухтар був не просто тренером, а прикладом. Справжній чоловік, сильний духом, із твердими переконаннями. У Сімферополі Мухтар швидко став відомим серед місцевих жителів. До нього прислухалися. Після 2014 року, як і багато кримських татар, він сприймав зміни на півострові з тривогою й невдоволенням. Свою точку зору висловлював відкрито, не боявся. Вважав, що правда має звучати. Навесні 2015 року він почав помічати за собою стеження.
27 серпня 2015 року він зник. День, який я ніколи не забуду.
Ми з чоловіком щойно повернулися ввечері з роботи, я перевдягалася, коли пролунав дзвінок. Це була його дружина Наталя, з якою він одружився після переїзду. У неї тремтів голос. Сказала, що з 12-ї дня не може додзвонитися до Мухтара. Він пішов, пообіцявши, що купить рибу, кавун, поповнить рахунок на її телефоні, і зник. Його телефон був вимкнений.
Це було на нього не схоже. Він завжди попереджав, якщо кудись їхав, навіть ненадовго. Завжди. Це насторожило нас одразу.
Ми з чоловіком поїхали до його будинку. Наталя розповіла, що Мухтар узяв із собою молодшу доньку від першого шлюбу — їй тоді було близько шести років. Потім привів її назад додому й пішов сам.
Він справді поповнив рахунок, купив рибу (продавчиня потім це підтвердила). Приблизно об 11-й годині ранку з магазину "Фуршет" Мухтар зателефонував дружині й спитав чи надійшли їй гроші. Після магазину зайшов на ринок "Заліський", де купив два кавуни, які передав своєму знайомому Расіму з проханням відвезти їх машиною додому.
Мухтар хотів продати будинок у Сімферополі, де жив, і побудувати щось менше. Казав, що нинішній дім занадто великий. Того дня він за домовленістю мав поїхати дивитися ділянки під забудову, але цього не сталося. Після цього його більше ніхто не бачив.
Пошуки ми почали з лікарень і моргів. Об’їздили все місто, обдзвонили все, що могли. Безрезультатно. У жодній лікарні його не було. Ми одразу поїхали до мечеті — він ніколи не пропускав намаз, але того дня так і не з’явився. Тоді ми вирушили до ГУ МВС по Криму й подали заяву про його зникнення. Заяву прийняли, приїхали з собаками, обшукали район. Але було пізно. Надто людно, надто багато часу минуло.
Одна дівчинка-сусідка, підліток, побачила те, що, можливо, стало відповіддю на всі наші запитання — і на нові, лякаючі. Це сталося близько 11-ї години ранку неподалік від ринку "Заліський", на вулиці 60 років Жовтня. Дівчинка виходила з багатоповерхівки й побачила, як двоє чоловіків у сірій формі вели Мухтара під руки. З ними був ще один — бородатий, у цивільному. Вони йшли в бік міської лікарні №7. Там, де жив Мухтар. Він, найімовірніше, прямував додому.
Невдовзі під’їхав білий "Мерседес Віто". Мухтара штовхнули всередину, поліцейські сіли в салон услід. Третій чоловік зачинив за ними двері, обійшов машину, сів в іншу — за описом, у "Пріору" — і поїхав. Мікроавтобус теж невдовзі зник, прямував у бік центру міста. Дівчинка не запам’ятала номерів автомобілів, але сказала: "Це точно був він", тобто Мухтар.
Ми дізналися, що камери спостереження в потрібний момент не працювали. Пізніше, через пів року, мені у Слідчому комітеті показали відео з ринку. Там видно, як Мухтар іде, а за ним — двоє чоловіків. Один — вищий на зріст, у кепці. Інший — кремезний, здається, лисуватий.
На цьому сліди закінчилися.
Слідчий комітет порушив справу за статтею про викрадення. Слідство вів Василь Мартинюк. 2 вересня 2015 року мене визнали потерпілою, але повідомили про це лише в січні. До того я місяцями оббивала пороги. Слідчий якось прямо мені сказав: "А може, це ви його вбили заради спадку". Це був удар. Я прийшла шукати брата, а вони мене стали підозрювати в чомусь.
Провели обшук у будинку, перелізли через ворота, забрали все — документи, зубну щітку, паспорти, навіть прострочений український закордонний паспорт. Шукали сліди крові — нічого не знайшли.
Потім справу призупинили. Я писала заяви, просила встановити, співробітники яких органів носять сіру форму, у якій були люди, що вели Мухтара. Слідчий роздратовано відповів: "І так п’ять томів по вашій справі".
Наш батько спочатку не вірив. Думав, що повернеться. Але роки минали. Батько помер 16 липня 2020 року. Останні його слова були: "Не дочекався…"
Мама чекає й досі. Для неї він живий. Будь-яке згадування про його смерть — як зрада. Говорити про це з нею — табу. Вона тримається серед людей. Але я бачу, як усередині вона теж слабне.
Ми не одні такі в Криму. Зник син правозахисника Абдурешита Джеппарова. Ми писали одне одному, підтримували, як могли.
Минулої осені, у 2024 році, прийшов лист. Там йшлося, що на Мухтара відкрито три кримінальні справи: участь у бойових діях, спонсорство тероризму, створення терористичної організації. У мами, та й у всіх нас, з’явилася надія, що він десь живий, але у в’язниці.
Згодом викликали мою сестру до ФСБ. Сказали їй, що він поїхав у Сирію. Але як він туди поїхав без документів? Де дані про перетин кордону, де фіксація? Відповіді не було.
Я не знаю, чи живий він зараз. Я не знаю, чи почую колись його голос. Але знаю одне — ми не забудемо його.
Цього року йому виповнилося б 55 років. Я чекатиму, бо це — мій брат. Мій Мухтар."
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
