У Чернівцях попрощались з фотокореспондентом та відеооператором Максимом Шварцманом. Він родом з Херсонщини, працював та жив у Чернівцях. Після початку повномасштабної війни його рідне селище Каланчак окупували росіяни. Друзі розповідають, Максим був стривожений цим, тому вирішив добровольцем вступити до ЗСУ.
До повномасштабної війни Максим працював у медіаагентстві АСС. Раніше на місцевих телеканалах, зокрема у 2019 році був телеоператором на Суспільне Чернівці. Після вторгнення воював на Харківщині та Донеччині. Загинув 15 липня на Бахмутському напрямку. Суспільне розповідає, яким був Максим зі спогадів його друзів, побратимів та колег.
Максим, як друг
Олександр Лістунов приїхав на похорон до свого друга дитинства. Вони з Максимом Шварцманом товаришували з садочка. Чоловік розповідає, що Максим майже щоліта приїжджав додому у Каланчак на Херсонщині. Там вони намагались не втрачати зв'язок.
Після початку вторгнення їхнє селище окупували майже в перші дні. За словами Олександра, в той час Максим і вирішив записатись до Чернівецької територіальної оборони.
"Максим був би дуже крутим дядьком для моїх дітей, але цього не буде, на жаль", — каже Олександр.
Максим, як медійник
За даними Інституту масової інформації, Максим Шварцман став 66-им медійником, який загинув унаслідок повномасштабної російської агресії.
У цивільному житті Максим працював телеоператором на декількох телеканалах Чернівців. Його колега з телеканалу "Чернівецький промінь" Мар'яна Кибич розповідає, що в парі вони декілька років знімали сюжети. Під час роботи Максим підтримував її та виконував свою роботу на професійному рівні.
"Це величезна втрата для чернівецької журналістської спільноти, бо Максим був не тільки телеоператором. Він надзвичайно творча людина, яка була обізнана у всіх сферах. Він був інтелігенцією Буковини, яку ми втратили. Від цього дуже гірко", — каже журналістка.
Мар'яна додає, що завжди могла покластися на Максима, як на колегу.
"Він завжди міг стати на захист. Це важливо, бо журналістська робота специфічна, іноді люди можуть бути агресивні, але з Максимом я знала, що маю надійну опору", — пригадує Мар'яна.
Колега Максим Козменко знає полеглого військового понад 10 років. Розповідає, що працювали з ним у різних місцевих медіа. Козменко називає Максима радше своїм другом, а не колегою, адже під час роботи часто допомагали один одному.
"За тиждень до того, як почалося повномасштабне вторгнення, ми з Максом були на полігоні й розглядали роботу наших альфівців. Тоді дивилися на зброю, яка там є, на їхню роботу. А вже за тиждень я чую, що Макс прийняв для себе рішення піти у військо. Він ні з ким не радився", — каже Максим Козменко.
Відтоді чоловіки не бачились понад рік.
"Через рік і декілька місяців я поїхав з волонтерами в Харківську область, де дислокувався Макс. І тоді вже його побачив у військовій формі. Вийшов до мене такий здоровий чоловік, не той Макс, якого я пам’ятав у цивільному одязі. Це вже був воїн. Але коли він почав говорити, його жарти, його манера розмови, його спокій, то одразу побачив, що то мій Макс",— каже Максим Козменко.
Максим, як військовий
Максим служив у 92-му батальйоні 107 бригади Чернівецької ТРО. Побратим Анатолій Горбатюк разом з ним ніс службу з перших днів, півтора року. За його словами, Максим був одним з найосвіченіших, з яким довелось служити.
"Півтора року ми разом перебували: їли, пили, спали в одному приміщенні. Всі настільки здружилися, що почуваємось рідними одне одному. Макс — це така людина, на якій і тримається ця армія, завдяки кому ми переможемо", — каже Анатолій Горбатюк.
Зі слів друзів, Максим загинув на Бахмутському напрямку 15 липня під час наступальних дій. Він був піхотинцем і під час бойового завдання їх з побратимами накрила артилерія. Тіло змогли похоронити лише 29 липня. За словами Горбатюка, на місці, де загинув Максим, довго не вщухали обстріли. Тіло не могли одразу забрати з поля бою.
У Максима залишились дружина та двоє дітей.
