Артисти Буковинського ансамблю пісні і танцю готуються до концерту "Танці Буковини". Це авторський концерт балетмейстера Леоніда Сидорчука до його ювілею. Артист більшу частину життя провів на сцені, він танцює з 16 років, вже 20 років керує балетною групою. На концерті виступлять 70 артистів – музикантів, співаків та танцюристів.
Журналісти Суспільного побували на репетиції напередодні концерту, який відбудеться 17 лютого о 18:30 у філармонії, та записали інтерв'ю з балетмейстером Леонідом Сидорчуком.
– Зараз ви готуєте концерт “Танці Буковини”. Розкажіть, що можна буде побачити на цьому концерті?
– На цьому концерті будуть доробки останніх двох років. Це номери, концертно-хореографічні композиції, які вже є в прокаті, але це нові твори. В основному це буковинські танці, але є і два танці інших національностей, вони дотичні до Буковини.
З автентики ми беремо першооснову: пісню, танець чи оркестровий твір. А потім перетворюємо його на сценічний варіант – більш складний. Це більш складні малюнки, більш складна техніка виконання. Але це пов’язано з народом, першоджерелом. У нас є такий танець “Забави”. Основа рухів, які використані в цьому танці, це є такий “ржавинецький пляс”. У селі Ржавинці є чоловічий ансамбль, який танцює цей пляс. І деякі рухи ми використали в чоловічому танці у нас. Та, звичайно, це вже сценічний варіант.
– Тобто такі танці, які збереглися десь по буковинських селах, то можливо такі елементи побачити на сцені?
– Елементи – так. Якби у нас був фольклорно-етнографічний ансамбль, тоді ми могли б точно так само відтворити той танець чи пісню, яка є в селі чи в якомусь районному центрі. Але все ж таки ми робимо художній твір, це як авторська робота. Але, звичайно, що першоджерело – це те, як танцюється в селі, як співається в селі, як грають музики в селі.
– З початком повномасштабної війни дуже збільшився до народної культури. Чи помітили ви, що збільшився також інтерес до народних танців ансамблю?
– Звичайно, це дало поштовх до того, що до народного мистецтва більше потягнулася молодь. Зазвичай, ні для кого не секрет, що популярна музика мала свого слухача, а фольклор, народна музика, народна хореографія – мала свого глядача. В принципі, у нас з’явилась і молодь на концертах. Це дуже тішить, тому що це наше коріння, це наше все. Це наш генетичний код – народне мистецтво. Тому і для молоді, для всього світу, це досить цікаво для глядача. Вони знають що це за регіон, що це за країна. Як буковинський ансамбль пісні й танцю ми показуємо розмаїття культури, фольклору нашого краю.
– Які костюми одягають артисти ансамблю, чи це теж зразки буковинських строїв?
– Так, є у нас і в балетній, і у хоровій групі автентичні костюми. Такі, як робили майстрині в селах. Костюми закуплені дуже давно, вони, мабуть, старші за мене. Їх оберігають, як зіницю ока. Є нитяні сорочки, вишиті гладдю, є бісерні сорочки, вишиті бісером. Сорочки дуже гарні, вони яскраві, але трошки важкуваті. Так само і в балетній групі є автентичні костюми – і горбатки, і сорочки у дівчат, і головні убори зараз нові зробили з бісерними вставками, вони теж важкі.
Але все-таки у танці використовуються більше стилізовані костюми. Костюм має бути легкий, а буковинський стрій – досить важкий. Він дуже гарний, на мою думку, найкращий з усіх регіонів країни. Я не хочу якимось чином образити інші регіони, на Буковині просто дуже багато розмаїття фарб, матеріалів, які використовуються в костюмі – і бісер, і нитки, і стекляруси, і хутро, і шкіра. Тому в нас кілька комплектів костюмів, які спеціально робили для балету, але використовуючи автентичні мотиви. Це робили з матеріалами сучасними, бо автентичні сорочки чи горбатки вони трохи цупкі з домотканої тканини. А вже сучасні матеріали, вони більш легенькі.
Робили нам майстри. Є в нас прекрасний знавець фольклору й етнографії Микола Миколайович Шкрібляк, який створив для нас комплект костюмів. Він брав за основу узори, стародавні мотиви. Він поєднував це у сучасному варіанті в костюмі. Так само новий костюм ми зробили з Одаркою Кучерявою, також створювали на основі строю Вижниччини. Бо в нас кожний район, кожний регіон Буковини має свій якийсь малюнок, орнамент, навіть кольорова гама в орнаменті інша. Тому це дуже кропітка робота над кожним хрестиком, над кожним квадратиком, орнаментом, працювати треба дуже прискіпливо, бо це бачить глядач. Люди питають, звідки це і що.
Є багато костюмів з уже сучасною машинною вишивкою. Це вже не автентика, а костюм, створений спеціально для танцю, для сцени. Він має бути легкий, але й відповідати регіону, стилю хореографії. З костюмом дуже багато треба працювати й знати всі тонкощі, як він виглядає, щоб це мало органічний вигляд на сцені.
– Існує думка, що для танців, для артистів, щоб їх дуже було видно зі сцени, щоб костюми були яскраві. А чи дотримуєтесь ви такої думки, чи для вас важливіше показати автентику і справжність?
– Національний костюм будь-якої нації, будь-якої народності – він сам по собі яскравий. Звичайно, що має костюм бути виразний. Якщо воно бліде буде, а зі сцени ще додасться яскраве світло – просто ці неяскраві кольори зникнуть. Звичайно, що яскравість у костюмах більше використовують артисти естради, жанр популярної музики, там все блищить.
У нас початку має бути особистість, а потім блискітки, стрази і все інше.
– Радянському часу було притаманно поширення спрощеного варіанту народних мистецтв, зокрема і пісень, і танців, щоб показати спільність народів союзу. Буковинський ансамбль пісні і танцю має історію і в радянський час, і в час української незалежності. Чи помітили ви ціннісні зміни тоді і зараз?
– В самій хореографії хіба що змінилась тематика, тому що раніше були такі танці як "Хотинські комсомольці", "Свято урожаю", де були ланкові, піонери і так далі. Зараз цього немає, тематика змінилась. Ми використовуємо танці, щоб вони відповідали регіону, відповідали тій місцевості, де ми живемо. Бо глядач приходить подивитись буковинський ансамбль. Якщо ми будемо показувати інший регіон – це допустимо. Але все одно глядачі хочуть бачити Буковину. Тому все має бути буковинське.
Ми давно вже відкинули те радянське, що було в 90-х роках. Давно відкинули, я вже й забув, що воно було. Були величезні композиції дружби народів, сюїти, де використовувались всі республіки колишнього Радянського союзу. В піснях більше це проявлялося, бо прославлялась партія, комсомол і так далі.
Зараз такого немає, зараз культура більш тяжіє до національного, до яскравих національних кольорів, тонів. Це все змінилось кардинально.
– Довгий час багато колективів, балетів, концертних груп використовували музику Чайковського чи будь-яких інших російських композиторів. Артисти з цим їздили з гастролями Україною, а люди навіть не розуміли, чому так. Як давно ви позбулися російської музики чи російських вкраплень?
– Досить давно. Позбулись ми ще тоді, як почалась війна у 2014 році. Тоді все це щезло. Не тільки в нас, а й в інших колективах, які мали російський слід, російське вкраплення. Це чуже, не наше. Тим більше, це ворог.
– Ви як люди мистецтва відчули це?
– Ну, звичайно. Нащо ми будемо пропагувати те, яке зовсім чуже, тим більше, що це культура ворога?
– Я знаю, що ви родом з Херсонщини, що у вас там залишились родичі. Чи ви тримаєте з ними контакт?
– Так, звичайно. У мене залишився тесть у Херсоні, і лишився рідний брат. Тесть у звільненій частині, а брат – в окупованій. Звичайно, що спілкуємося. Вони тримаються, як можуть. Звичайно, кожен день ми зідзвонюємося якимось чином. З деокупованою частиною ми спілкуємося вільно, а там — трошечки бувають перебої.
– А як ви почуваєтесь емоційно, як це переживаєте? Чи впливає це на вашу роботу, на вашу творчість?
– На творчість не впливає, це моє особисте, в принципі. Звичайно, це боляче, бо це моя мала батьківщина. Я народився біля Сивашу, на кримському перешийку, в глибині на півні Херсонщини. Там могили моїх батьків, і бабусі поховані на тій території. Боляче знати, що це окуповано. Але не впливає на будь-що, бо це моє особисте.
