Як впоратись із тривогою під час війни – інтерв'ю з психологинею з Чернівців

Як впоратись із тривогою під час війни – інтерв'ю з психологинею з Чернівців

Як впоратись із тривогою під час війни – інтерв'ю з психологинею з Чернівців
. Фото ілюстративне unsplash

Чернівецькі психологи після повномасштабного вторгнення об’єднались в громадську організацію "Об’єднання психологів "Тут і тепер". Вони проводять консультації, групи підтримки, виїзні семінари, щоб навчити буковинців і вимушених переселенців справлятись з тривожними станами, кризами та панікою. Про це, "травму свідка" та як підтримати психіку під час відключень світла розповіла Суспільному психологиня Анастасія Голодрижук

Про "травму свідка" і буковинців

Майже кожен з нас підлягає травмі свідка. Один з основних каналів, за допомогою якого ми сприймаємо інформацію – це візуальний канал. Війна, яка йде, – це війна в прямому ефірі. Ми бачимо події, які могли б не бачити, тому будь-яка втрата сприймається як власна. Коли я сприймаю цю втрату, як власну, тоді я є тим, хто вижив, тоді як іншим не вдалось вижити.

У синдромі провини вцілілого дуже багато безсилля. Часто ми переоцінюємо свої можливості, нам здається, якби ми були в якомусь місці чи зробили якісь речі, тоді б могли повпливати на реальність. Сприймаючи так інформацію ми знаємо тільки частину, ми не знаємо, як саме люди діяли в ній, ми фізично в цьому не задіяні, тому вмикається уява – ми думаємо що ж відчували вони, і зазвичай це катастрофізуємо.

Як впоратись з тривогою від новин?

Дуже важливо повернутись до реальності – прямо зараз я знаходжуся в безпеці, прямо зараз я можу впливати на своє життя, я можу взяти води, зробити собі чаю. Повернення до реальності, ніби концентричні кола: як я можу потурбуватись про себе прямо зараз, про своїх найближчих людей – дітей, родичів, знайомих. Наприклад, для того, щоб повернути це почуття безпеки, і що я можу зробити загалом в цій ситуації

Як відключення світла впливають на психологічний стан?

Коли це очікувано, коли по графіку – ми будуємо план дня, співставляємо своє життя з планом відключення світла. Відключення світла – це візуальний канал, коли я не бачу – я не контролюю, частина безпеки тоді руйнується.

Мати план на цей момент – це те, що може підтримувати і знижувати рівень тривоги.

Коли я знаю: де у мене вдома стоять ліхтарики, що я роблю на момент відключення світла, яким чином я організовую близьких (якщо є ті близькі за яких я відповідаю). Тобто мати план, мати те, на що ми можемо опиратися.

Ми не можемо вплинути на час відключення, не можемо вплинути на масовану атаку, але можемо вплинути на те, як ми будемо в цьому моменті діяти, якщо ми маємо чіткі для себе пропрацьовані кроки.

Як допомоги собі в паніці?

Проговорити вголос: я не знаю, що робити, я тривожусь, я не можу знайти, куди себе посадити – коли ми для себе проговорюємо, тоді трошки від цього відсторонюємось, можемо на це подивитись збоку і потім вже шукати шляхи, як з цим бути.

Дуже важливо згадувати, як зазвичай ви поводитесь, коли тривожно. Дуже важливою є соціальна підтримка. Люди, з якими ви можете говорити на цю тему, ті, з ким ви можете розділити це. Це можуть бути близькі, але важливо обирати таких людей, з якими ви на одному рівні тривоги, або на меншому, бо якщо людина ще більше тривожна, то у вас і власних ресурсів не вистачає, а ще треба іншу людину заспокоїти.

Якщо говорити про якісь техніки, добре допомагає повернутись в реальність тілесні речі. Згадати, що у нас взагалі є тіло, бо в такі моменти у нас свідомість і тіло вони трошки роз’єднані. Важливо робити видихи довшими, відчувати своє тіло, простукати своє тіло від зап’ясть, обличчя. Є навіть така техніка тапінгу. Коли ми постукуємо обережно, обличчя, тіло, для того, щоб повернути собі чутливість, таким чином ніби сказати собі, що я є – і таким чином вирішувати, що робити.

Про групи підтримки і стабілізаційні техніки

Наша громадська організація "Тут і тепер” разом з французькою організацією Action against hunger і за їх стабілізаційними протоколами, проводить групи підтримки та індивідуальні консультації. Надаємо їх для вимушених переселенців та нашої громади.

Ми працюємо за стабілізаційними протоколами. Якраз на наших групах навчаємо технік стабілізації, робимо таку собі уявну скриньку з техніками. Коли нас криє почуттями, коли людина не може себе опанувати вона може відкрити ці техніки, щоб допомогти собі. Дуже багато буковинців звертається і проєкт точно є допоміжним, тому що є груповий формат, є валідизація, те, що я відчуваю – це норма.

Всі почуття, які є зараз – нормальні почуття в ненормальній ситуації.

Ми можемо виснажуватись, не вивозити, хоча це такі речі, які засоромлюються соціумом. Ми маємо постійно бути в ресурсі, але це неможливо, треба чесно собі зізнатись, що зараз я не можу впоратись. І підтримуючим є те, що є люди, які не можуть впоратись, але шукають способи підтримки. Що можна підтримуватись один об одного, бо соціальний фактор – підтримуючий фактор, коли я бачу що я в цьому не одна. Що є ще хтось, і ми можемо допомогти одне одному.

Хто звертається за допомогою?

Дуже багато запитів від працівників шкіл, садочків, лікарень. Це працівники "першої лінії", які працюють з людьми, в ситуаціях, коли звучить сирена, вчителям і вихователям треба організувати діток, заспокоїти, але треба заспокоїти себе. Ми не можемо допомогти комусь, коли ми в стані неспокою, нас криє сильними переживаннями. З'являються запити від територіальних громад, держслужбовців. Вони просять, щоб ми приїжджали з навчаннями технік стабілізації. Так само звертаються ВПО – наші психологи приїжджають в шелтери і надають там допомогу.

Чому психологи об’єднались в організацію “Тут і тепер”?

Я думаю, це один зі способів справлятись з цією невизначеністю і тривогою, яка криє, зі страхом – робити те, що вмієш робити. І це те, що ми вміємо робити. Наразі об’єдналась велика кількість психологів, щоб якось наближати перемогу.

На початок