Ветеран Другої світової війни Василь Чупак пішов воювати, коли йому було 15. Його батька забрали на фронт, за ним і пішов Василь. Вдруге вступив до війська, коли повернувся у Слов'янськ і не знайшов маму. До своїх 20 років бачив грабежі, зґвалтування, муки поранених солдатів. Каже, через це йому було складно повірити в те, що Росія розпочне війну проти України. Василь записав звернення до російських солдатів, аби вони відмовлялись стріляти.
У День пам'яті та примирення Суспільне публікує спогади ветерана про Другу світову війну.
"Сьогодні уроків не буде, продовжимо після війни"
У рік, коли Німеччина напала на СРСР, Василю було 15. На шкільній лінійці в рідному місті Слов'янську він помітив, що немає чоловіків-викладачів.
"Вийшов директор і сказав: "Розходьтеся по домівках, а після війни приходьте і ми продовжимо". Звісно, війна тривала роками, і вже ми ніколи не зібралися разом", — розповідає Василь.
Батька Василя відправили на фронт, відтак Василь хотів також бути залученим. Щоб піти воювати, він з товаришами звернувся до сільради. Василь потрапив у взвод зв'язку.
"Спочатку нас навчали сержанти. Коли прорвали оборону наших на Слов’янському-Ізюмському напрямку й почали наступати на півдні, то нас, хлопців, розкинули по різних частинах", — каже Василь.
Через наступ німецьких військ, згодом Василь з солдатами відступив на Кавказ. Там перебував місяць.
"В горах нас зустріла засада. Я міг загинути — німець у мене повний магазин випустив і не попав. Молили Бога, щоб убило, але тільки щоб не ранило. Бо пораненого дуже тяжко було спускати вниз. То нижче, то вище, а солдат кричить — це жахливо", — згадує ветеран.
"Ми кишіли вошами. Я можу цілу дисертацію написати про те, як вони кусають"
В армії давали мало їжі. Могли солдату дати один оселедець на день, могли — нічого. Одна "буханка" хліба була на чотирьох людей. Готували їжу у тазах, схожих на ті, що у лазні.
Одяг військових "кишів" вошами. Василь каже, що сорочки знімали і притуляли до багаття — воші тріскали від вогню.
"Я можу дисертацію написати на отримання кандидатського ступеня про те, яка воша як кусає. Ось, платтяна воша кусає, як комар"
У горах Василь захворів на гепатит А. Після довгого лікування хотів вступити до воєнного піхотного училища, втім його не прийняли, бо не повнолітній. Відтак, військкомат направив його в Тбілісі в школу міліції. Там він зустрів комісара, з яким відступав з України до Грузії.
"Ми не знали там, що війна йде — ні газет, ні радіо. А потім у 1944 році ми дізналися, що Україна ось-ось звільниться. Нам з товаришем у військкоматі дали проїзні й ми поїхали додому — я у Слов’янськ, а він — у Радомишль".
“Ось вона — проклята Німеччина!”
Після повернення додому Василь шукав матір в Слов'янську, втім не знайшов. Через це він вирішив призватися вдруге — Василь потрапив на білоруський фронт, який наступав на Німеччину.
"Я пройшов Польщу, ми переходили польсько-німецький кордон і там була велика арка з надписом “Ось вона — проклята Німеччина!”. Коли в Берлін увірвалися, то спочатку рота заскакує у підвал дому. Якщо люди здавались, то гранати вже не кидали, а якщо не здавались, то ми кидали гранату".
Василь розповідає, що були випадки, коли солдати радянської армії гвалтували жінок у сховищах. Також військові могли відправляти речі з фронту додому. Солдатам дозволяли відправити додому 10-кілограмову посилку.
"Спочатку тиждень хазяйнували, як хотіли. Я в одному театрі знайшов костюм артиста з блискучими лацканами. Його і папір надіслав батьку", — розповідає ветеран.
Центр Берліна був цілком розбитий, втім на окраїнах продовжували курсувати трамваї. Каже, що готували їжу на кухнях і ділились з німцями, бо ті були голодні.
В Німеччині Василь пробув понад рік, там закінчив школу сержантів. Тоді йому було 18.
"Я виступав, показував свої фотографії й звертався до російських солдатів"
Василь каже, спочатку не вірив, що російська армія може напасти на Україну, руйнувати міста та вбивати мирних людей. Василь виступав в обласній раді ветеранів зі зверненням до російських солдатів.
"Я показував свої фотографії армійські та говорив: “Російський солдате, ти подумай головою, що потрібно твоїм батькам: або тебе привезуть в цинковій труні, або ти відмовишся стріляти в українця. Що для тебе краще? Покарають тебе, але ти живий залишишся. Пожалій своїх батьків”.
Зараз у Василя вдома живуть родичі з Київщини, які переселились через бої та обстріли.
Що відомо
- 8 травня в Україні відзначають День пам’яті та примирення і вшанування жертв Другої світової війни. В Указі Президента від 2015 року йдеться, що метою відзначення є «гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу в Другій світовій війні".
Читайте також
"Не дожив до 21-річчя місяць". Історія сім'ї з Буковини, де у ЗСУ пішли усі чоловіки
Читайте нас у Telegram: головні новини Буковини
Станьте частиною Суспільне Буковина: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
