Доброволець чернівецької 107-ї бригади тероборони з позивним Відьмак сім місяців перебував у СЗЧ за кордоном. Каже, увесь цей час жив із відчуттям сорому за те, що підставив побратимів та командира, а також проживав «не своє життя». Зрештою, повернувся до війська – ухвалити це рішення допомогли підтримка командира та усвідомлення, що хоче бути зі своїм підрозділом.
Чому самовільно залишив військову частину та як, на його думку, цьому можна було б запобігти, – Відьмак розповів анонімно для Суспільне Чернівці.
«Я підставив командира»
Відьмак пішов у СЗЧ 2 листопада 2025 року. За його словами, з перших днів зрозумів, що це було помилкою.
«Я підставив командира — якось було соромно подзвонити і сказати: "Командире, вибач, я повернуся". Це постійно було в голові — неможливо було відкинути. Я пішов на війну, коли мені було 20 років. Ти довгий час свого життя приділяєш одній справі, любиш цю справу, ти в одному колективі з друзями. Це як ходити на роботу постійно, а потім піти з неї не за власним бажанням», — розповідає Відьмак.
Військовий каже, що написав своєму побратимові про рішення піти в СЗЧ та попросив передати цю інформацію командирові.
«Я просто видалив акаунт у WhatsApp і все. У той день мені намагалися з різних месенджерів подзвонити, але більшість дзвінків я ігнорував, просто не хотів говорити. Я знав, що щось може піти не так, а я в дорозі й просто не повернуся назад».
Конкретної причини для СЗЧ у Відьмака не було. Каже, рішення ухвалив під впливом емоцій та адреналіну. Припускає й емоційне вигорання.
«Війна — це складно. Складно бути без родини, постійно перебувати під обстрілами, бути на нервах. І зрозуміло, що відчуття поступово почали згасати. Але відчуття перемоги у всіх є досі, тому що не просто так усі продовжують воювати», — розповів Відьмак.
«За кордоном працював різноробочим»
Військовий вирішив виїхати за кордон в передостанній день відпустки – розумів, що наступного дня його можуть оголосити в розшук як такого, що самовільно залишив частину. Оскільки він не був на території України, родичі радили не повертатися. Відтак військовий вирішив залишитися там.
«Тільки вийшов із позиції і буквально через три дні приїхав у відпустку. На позиції ти перебуваєш на певному емоційному підйомі. І це могло вплинути на те, що я так різко виїхав», — каже Відьмак.
За кордоном Відьмак продовжував спілкуватися із побратимами, однак ненав'язливо, адже відчував сором. Водночас каже, побратими ставилися до його рішення нейтрально.
Спершу відпочивав, а згодом працював різноробочим.
«Я працював і розумів: це не те, що я хочу, це не те життя, яким я хотів жити. І взагалі жити за кордоном — це жахливе життя насправді. Ти там ніхто, ти – чужий. Це – не твоя земля, не твоя мова, не твоя культура», — каже військовий.
«Родичі були проти повернення»
Відьмак каже, що приблизно через півтора місяця за кордоном почав листуватися з командиром. Згодом говорили телефоном.
«Ми з ним говорили орієнтовно годину. Я очікував, що будуть якісь претензії до мене. Водночас він взагалі мені нічого такого не сказав. Навпаки, дуже мене підтримав. І я запитав його, чи можу повернутися в разі чого. Він відповів, що, звичайно, зможу, і він буде радий мене бачити», — каже військовий.
Про наміри повернутися у військо Відьмак розповів ще кільком людям. Але у відповідь почув, що потрібно трохи часу – це відчуття мине, і він більше не захоче повертатися.
«Насправді нічого не забувалося, а з часом ставало тільки гірше, бо ти просто живеш із ганьбою в серці. Ти розумієш, що це було дуже неправильно і треба щось змінювати. Буквально через кілька місяців я подзвонив ще раз командиру і запитав, чи можна повернутися. Він відповів, що чекає», — каже Відьмак.
Після цього Відьмак почав обдзвонювати побратимів та розповідати, що повернеться до служби. Водночас проти повернення були його родичі.
«Говорили, щоб я не робив цього. Але я сказав, що хочу жити своє життя, що я їх усіх люблю, поважаю, але якщо вони так само люблять і поважають мене, то приймуть мій вибір. Я відповідаю за своє життя і буду робити те, що мені подобається і що я хочу».
«У СЗЧ втратив можливості»
Після перетину кордону Відьмак одразу поїхав до бригади. Спочатку пройшов двотижневу передпідготовку, щоб пригадати навички.
«Я поїхав на бойові і жодного разу не пошкодував. Навіть думки не виникло, що не треба було повертатися. Мені добре. Я – там, де маю бути, адже повернувся до своїх. Усі були дуже раді мене бачити», — каже військовий.
До СЗЧ Відьмак був головним сержантом та командиром екіпажу. Наразі він є оператором ударного безпілотника та має звання молодшого сержанта.
«Те, що я поїхав, — не означає, що ніхто не займе моє місце, бо немає людей, яких неможливо замінити. Я пішов у СЗЧ і вже втратив певні можливості, тому що наша рота розширилася до батальйону, а я й до того обіймав у роті важливу посаду», — каже Відьмак.
Військовослужбовець був серед тих, хто створював роту ударних безпілотників «Фаворит». За його словами, спершу це була невелика група бійців, до якої входили оператори FPV-дронів, пілоти Mavic та інші військові. Згодом підрозділ розширили, а він перебував у його складі від початку формування. Водночас не вважає, що після повернення із СЗЧ до нього поставилися несправедливо.
«Зараз я знаю, що змінив би. Щонайменше, поговорив би зі своїм командиром і сказав би, що у мене є певні нюанси, і це потрібно якось вирішувати. Я впевнений, що це питання можна було б владнати, і тоді я б не пішов у СЗЧ», — розповів Відьмак.
Військовий каже, що не встиг детально обговорити свої проблеми з командиром, оскільки після виходу з позиції одразу вирушив у відпустку.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
