27-річна Марина Скорейко з Чернівців удочерила дитину ромської національності, коли та була ще немовлям. Від неї відмовилися мати, а потім ще чотири усиновлювачі. Про усиновлення жінка думала ще з підліткового віку – відтоді, як їй наснилося, що тримає на руках дитину, схожу на ромку. Опісля роками вивчала законодавство, переглядала анкети дітей та готувалася стати мамою.
Зараз Емілії два роки. Мати подорожує із нею світом та публічно говорить про упередження, з якими стикаються всиновлені діти та самі усиновлювачі. Також Марина планує виховати доньку стійкою до стереотипів, бо вже натрапляє на такі коментарі. Яким був шлях усиновлення та як самостійно виховує доньку – Марина розповіла Суспільне Чернівці.
Марина Скорейко готувалася усиновити дитину з 18–19 років, бо знала, що це непросто. Коли стала на облік, то була 15-ю у черзі на усиновлення. Вона планувала удочерити дівчинку, яку евакуювали з іншої області, й збирала для цього документи. Втім, її усиновили інші люди.
“У цей час черга рухалася. Коли мені зателефонували щодо Емілії, то виявляється, я була п’ятою в черзі, а попередні чотири пари від дівчинки відмовилися. Дехто через стан здоров’я, дехто – бо вона ромської національності”, – розповідає Марина.
У документах Марина вказувала, що хоче усиновити передчасно народжену дівчинку ромської національності. Каже, бачила дитину уві сні, коли було 13-14 років.
“Я побачила дуже маленьку дитинку, яку несла на руках. Я зрозуміла, що вона передчасно народжена, бо була дуже маленька. Також вона була така темненька. От я прокинулася дитиною ще і кажу: “Мам, у мене буде донечка ромка Емілія”, – розповідає Марина.
На першій зустрічі Марини з Емілією у дитбудинку спершу її ознайомили з документами, а потім була зустріч з медиками.
“Я памʼятаю цю розмову, коли навпроти мене сиділа завідувачка і вона каже: “Це не проста дитинка – це дуже складна дитина”. Коли я вже пішла до лікарів, то вони мені почали перераховувати офіційні діагнози з виписки з реанімації, які звучали як грім”, – розповіла усиновлювачка.
Серед діагнозів дитини назвали, зокрема, ураження головного мозку, псевдокісти, множинні вади серця. Марина каже, для когось це звучить як табу.
“Але як медик я чітко розуміла, що така вада, як незакрите овальне вікно, додаткова хорда – це все не є вадами для дитинки, яка народилась на 32-му тижні. Тобто вона передчасно народжена й має незріле тіло”, – каже Скорейко.
Жінка каже, коли зайшла до дитини та почала з нею гратися, то відразу зрозуміла – якщо вона і буде мати проблеми зі здоровʼям, то вони не будуть критичними.
“Вона посміхалася, у неї були відкриті руки, вона лежала на животику, вона слідкувала за мною – тобто дуже багато таких прапорців. Я спеціаліст із раннього втручання і діагностую таких діток. Ти дивишся й розумієш, що згідно з документами ця дитина дуже важка, а по факту це класна здорова дитина, яку хочуть тримати в системі”, – розповіла Скорейко.
Зараз Емілія – здорова дитина.
За словами Марини, до підписання документів про усиновлення, їй не дозволяли брати дитину на руки – щоб не звикала. Можна було тримати на колінах. Жінка каже, це пригнічувало, бо хотілося пригорнути дівчинку.
“Я підписала документи, що я буду удочеряти, й що це остаточне рішення. Тоді вже дозволили брати її на руки, але не ходити з нею. І в жодному разі не можна було дитину пригорнути. Тому я старалася якомога швидше її забрати додому”, – каже Скорейко.
Марина розповідає, що коли принесла дитину додому та поклала у дитяче ліжко, то дитина голосно розплакалася. Це налякало, бо у жінки це – перший досвід материнства.
“Малесенька дитина, яка починає кричати. Я її просто взяла до себе на ліжко, і вона спала усю ніч. При тому, що вона дитина, яка має прокидатися кожні дві години. Першу ніч вона спала до ранку. Я не спала, сиділа поруч. Це таке відчуття, ніби це сон, тобто я постійно ловила себе на думці – це твоя дитина, ти вже мама”, – розповідає Марина.
Марина розповідає, що не могла передбачити, яку зовнішність матиме дівчинка, як буде говорити та який характер у неї буде.
“З кожним місяцем я все більше люблю її. Зараз – набагато більше, ніж у той день, коли я її принесла додому. У мене ніколи не було такого, що я шкодувала, що я взяла її, але через день у тебе є розуміння, наскільки це важко. Не думала, що буде так”, – розповідає Скорейко.
За словами Марини, раніше вона активно подорожувала, мала дві роботи, власну справу, а з усиновленням побут змінився.
“Коли ти береш дитину, міняється все: побут, гардероб, зовнішній вигляд, машина. Всі речі, які здаються дрібницями, на тебе тиснуть. Ти на деякий період. У перші місяці ти стаєш мамою Емілії у всіх сферах свого життя”, – каже Марина.
Жінка каже, щоб адаптуватися до ролі матері знадобився рік.
“Я дуже вдячна біологічній мамі Емілі, що вона написала офіційну відмову й залишила її при народженні. Звʼязок мами і дитини – це найсильніший звʼязок у світі. Коли ти вперше пригортаєш дитину до грудей, то цей контакт буде відігравати величезну роль. І я дуже хотіла, щоб цей перший контакт мама-дитина був саме зі мною”, – розповідає Скорейко.
Марина каже, багато коментарів отримувала з питаннями про те, як незаміжня дівчина удочерила дитину.
“Були питання: “Як ти обійшла закони?” Цікавий факт у тому, що я не обходила закони. Відколи наша Україна незалежна, є постанова, яка регулює момент усиновлення, і у цій постанові йдеться, що усиновителем може бути людина або подружжя”, – розповідає Марина.
Жінка каже, коли зустріне чоловіка, з яким захоче мати дитину, то зробить це. А наразі повторно стає на облік, щоб усиновити ще одну дівчинку.
“Я хочу, щоб ця дитина не була старшою за Емілію. Звичайно, хочу, щоб вона була ромської національності. І я не проти, якщо у дитини будуть проблеми зі здоровʼям. Я хочу ще усиновлювати, хочу ще й біологічних дітей. Хочеться сімʼю, в якій постійно буде чутно дитячий сміх”, – каже Скорейко.
Марина усвідомлює, що Емілія буде боротися із соціальним тиском: через те, що усиновлена, через ромську національність. Каже, що вже стикається з упередженими коментарями.
“Мені уже пишуть, що вона буде просити гроші, що у 12 років піде від мене й вийде заміж, що буде красти, що не буде вчитись. Тобто у людей уже є картинка, якою вона буде. Мені важливо, щоб Емілія мала імунітет до цього. Зараз я найбільше вкладаю у те, щоб вона мала цінність, вміла відвоювати свої кордони. Розуміла, наскільки вона шикарна, красива, розумна. Що вона не залежить від того, що скажуть люди”, – каже Скорейко.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
