У Кельменцях Чернівецької області попрощалися з 25-річним військовослужбовцем Рувімом Рябим. Він — із багатодітної сімʼї протестантів, мріяв бути місіонером. Хлопець не ховався від мобілізації, розповідають його рідні. На війні був водієм.
Наприкінці лютого 2026 року авто, у якому перебував буковинець, наїхало на міну на Купʼянському напрямку. Хлопець отримав численні травми та після операцій 5 березня помер у лікарні. Суспільне Чернівці розповідає, як його повернули до рідного дому та попрощалися.
"Він був довгоочікуваною дитиною. Після шести дочок, він — син, його дуже всі любили. Ми з Біблії взяли ім’я "Рувім". Там написано, що це перший син Якова і це означає "побачити сина". Тому ми назвали його Рувім. Нам Бог дав його в подарунок, але лише на 25 років", — розповідає мати Любов Миронюк
Тіло Рувіма з Дніпра до рідного дому привезли волонтери місії "На щиті".
"Я поїхала в морг, його забрала. Ми від волонтерів купили йому білу домовину, таку, як хотіли його рідні. Його сестра Таня попросила саме таку домовину, бо він був неодружений і любив усе світле", — каже одна з волонтерок на позивний Шалена.
Сестра Рувіма Тетяна Осович розповідає, що їхній у сім'ї було восьмеро дітей — шестеро дівчат, тому коли народився хлопець, усі були раді.
"Ми його з рук не спускали. Ми його маленького натренували ходити від однієї сестри до іншої так, що він у вісім місяців пішов. Усі дивувалися, що це неможливо, але в нас це було можливо", — каже сестра Тетяна.
Рідні кажуть, що Рувім хотів бути проповідником, тому після закінчення школи навчався у місіонерській школі.
"На війну він добровільно не пішов, але він і не ховався. Він казав: "Я тікати від ТЦК не буду. Що мені Богом призначено — я повинен пройти". Також проговорював: "Навіть якщо мене заберуть і щось станеться, то я буду знати, що я з Ісусом"", — каже сестра Тетяна.
Звʼязок із Рувімом обірвався 21 лютого — до того рідні спілкувалися у спільній групі у соцмережі. Там Рувім писав, коли повертався із завдання.
"Сказав, що, можливо, ввечері буде їхати на позицію. Коли він їхав на позицію, то ми за нього молилися, і коли повертався, то казав: "Все, я вернувся, зі мною все добре. Слава Богу, я вдома". А в той вечір він не дав знати, що повернувся. Ми думали, що, можливо, пропав інтернет і зв'язок, або, можливо, переїхали в інше місце — самі себе втішали", — каже мама.
Рувім вийшов на звʼязок аж через декілька днів із лікарні. Там він прийшов до тями після численних операцій.
"Він зателефонував та сказав, що у госпіталі. Я запитала де — він сказав, що у Дніпрі. Я спитала, що з ним — він сказав, що у нього переломаний хребет. Запитала, чи відчуває ноги? Сказав, що так. І я відповіла, що при першій можливості до нього приїду", — розповідає сестра Рувіма Яна Ряба.
Пізніше рідні приїхали до нього та бачили, як його вивозили в операційну. Він посміхнувся і помахав їм. Далі вони чекали, поки йому зроблять операцію.
"Ми бачили, як його вивозять назад, і десь через пів години нас пустили до нього. Я зайшла перша. Він погано говорив, не так, як говорив із нами по телефону. Але він нас упізнавав. Я запитала, чи він упізнає мене, і він сказав, що так та назвав моє ім'я", — каже сестра Яна.
Наступного дня після того, як рідні приїхали до Рувіма у лікарню, його стан погіршився. Йому переливали кров у великих кількостях, а пізніше відкрилася кровотеча.
"Оскільки у нього був переломаний правий суглоб, ця нога несла загрозу його життю — пішло зараження. Коли ми прийшли близько п'ятої години вечора, вийшов лікар і сказав, що Рувіма більше немає. Через те, що багато уколів і всього цього, у нього просто зупинилося серце", — розповіла Яна Ряба.
На війні Рувім Рябий служив у бригаді "Вовки Да Вінчі". Поховали його у рідному селищі Кельменці.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
