Буковинка Ольга Пірог їздить на міжнародні акції, щоб привернути увагу світу до українських військових у полоні. Її чоловік Володимир зник безвісти у грудні 2023 року на Куп'янському напрямку — і півтора року жінка не мала жодної інформації про нього. Впізнала його на фото у російському Telegram-каналі, а згодом полон підтвердили звільнені бійці.
Нещодавно Ольга вчетверте брала участь у акції в Туреччині на підтримку полонених та безвісти зниклих захисників. Що дають їй такі поїздки та як вона відшукала чоловіка у неволі — розповідаємо у матеріалі Суспільне Чернівці.
"Відчула, що з чоловіком щось сталося"
Чоловік Ольги Володимир Пірог — доброволець, служив у 115-й окремій механізованій бригаді. У грудні 2023 року чоловік перестав виходити на зв'язок.
"24 грудня я відчувала, що щось трапилося. У мене є ментальний зв'язок з чоловіком. Я дзвоню до командира, а він каже: "Не знаю, як вам це сказати, але він не виходить на зв'язок", — згадує Ольга.
Про те, що з її чоловіком, Ольга не знала 18 місяців. Згодом випадково впізнала чоловіка на відео в російському Telegram-каналі.
"На Великдень я гортаю телеграм-канал, бачу фото — і раптом всередині щось відбувається, тьохнуло [серце] — це полон, це точно він. Це була фотографія десь у санвузлі, але видно було до бороди: я по руках можу його впізнати, по осанці, як він сидить. По берцах: їх особисто купувала, на пошив. Дома маю такі, щоб коли повернувся, носив тут.", — згадує жінка.
Згодом полон Володимира підтвердили звільнені бійці з Луганської колонії — троє з них впізнали його під час обміну 6 травня 2025 року.
"Після того я вже знала, де він був. Проте зараз ту колонію розформували і тепер пошуки даються ще складніше. Це "глибинка" в Росії. Це може бути Алтай, це може бути Башкірія. Листи мої приходили у Луганськ, а його перекреслили — і відправили у Башкірію. Їх дуже сильно порозвозили. Якщо не буде звідти звільнених, я про чоловіка і не буду знати. , – розповідає Ольга Пірог.
Дані про чоловіка Ольга передала до Координаційного штабу, проте офіційного підтвердження, що чоловік в полоні, немає. Спочатку це має підтвердити російська сторона.
"Маємо бути голосом військовополонених"
Нещодавно Ольга повернулась з Туреччини, де шість днів проходила акція на підтримку безвісти зниклих та полонених українських військових у Стамбулі та Анкарі. На неї прийшли понад 200 рідних військовослужбовців.
"Ми хочемо, щоб нас почули — це болюча тема, біль та лихо кожної сім’ї, яка приїхала туди. Є хлопці, які говорити зараз не можуть, а ми маємо бути їх голосом. Кричати за них, ми маємо боротися: вони хочуть, але не можуть", — каже жінка.
На цій акції учасники розгорнули 170-метровий прапор із фотографіями майже шести тисяч безвісти зниклих і полонених бійців, та пройшлися вулицями Туреччини, щоб привернути увагу світової спільноти до війни Росії проти України.
"Нас Туреччина слухає: приїхала, і турок показує Україна — і [знак] "клас", а Росія — "не клас". Якщо ми всі будемо кричати, то нас почують", – каже Ольга.
На акції в Туреччині Ольга була вже вчетверте, а також зустрічалася з послом України Наріманом Джеляловим. Він допоміг жінці зустрітися з омбудсменом Туреччини.
"Посол теж був у полоні. Коли ми на зустрічі говорили, то він розуміє тебе, як проста людина, у нього в очах такий самий біль. Його катували росіяни, він казав, що він був політв’язень. Він наголошує, що буде боротися за кожного оборонця, безвісти зниклого чи полоненого", – розповідає Ольга.
"В останніх повідомленнях писав, що скоро повернеться"
Ольга деколи перечитує останні повідомлення чоловіка перед полоном. В одному з них він писав, що скоро повернеться додому. Ольга постійно надсилає чоловіку листи.
"Я пишу йому, як вдома, як всі його чекають, як всі люблять. Останнє, що написав: "Ще трішечки і буду вдома", — але це трішечки вже як два роки....В листах в нас є кодове слово – таке, яке знає лиш він і я. Щоб він розумів, що це саме я пишу. І я вірю, що настане той день, і він прочитає цей лист", – розповідає Ольга.
Ольга Пірог розповідає, що до повномасштабного вторгнення вони з чоловіком часто подорожували. Мріє, що зможуть робити це знову після полону.
"Насамперед, у нас буде велика сім'я. Коли він приїде, я посмажу гарний-гарний стейк. А зараз я буду його шукати, чекати, боротися, буду робити все можливе і неможливе, поки він не буде на українській землі", — каже жінка.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
