У Чернівцях попрощалися з підприємцем, медійником та військовослужбовцем Ярославом Левицьким. У перші дні повномасштабного вторгнення Ярослав добровільно мобілізувався до сил оборони. Незадовго до загибелі його перевели до іншого підрозділу на Покровський напрямок, де він загинув під час виконання бойового завдання у жовтні 2024 року.
Тіло не вдалося евакуювати з позицій — майже рік Ярослава вважали зниклим безвісти. Його повернули у межах обміну з РФ — нещодавно рідні отримали підтвердження ДНК-експертизи. Яким Ярослава запам'ятали близькі та друзі — у матеріалі Суспільне Чернівці.
Ярослав Левицький на початку повномасштабної війни долучився до сил оборони, не чекаючи повістки, розповіла його подруга Марина Лібанова. Йому не відмовили, бо мав досвід служби в армії.
Друг Артем Жук розповів, що спочатку Левицький служив у протиповітряній обороні, а згодом був переведений на Покровський напрямок на Донеччині.
"Він не шукав можливості не виконувати наказ, загинув як хоробрий солдат. Він тримався на позиції до останнього і, на жаль, там загинув", — розповідає Жук.
За словами Артема, сповіщення про те, що Ярослав зниклий безвісти сім'я отримала в листопаді торік. Влітку цього року під час обміну з РФ вдалося повернути тіло. ДНК підтвердила, що воно належить Ярославу.
"Я його знала з самого дитинства, ми вчилися разом, наші класи були поряд. Усміхнений, веселий, куражний — власне таким він мені назавжди запам'ятався", — говорить подруга Христина Венгринюк.
Христина розповідає, що після школи вони знову відновили спілкування, коли стали студентами. Вона каже, що Ярослав вже працював оператором на телеканалі, а вона почала писати книжки, тож часто перетиналися.
"Я ніколи не забуду той Новий рік 2018-го, коли ще не було ні ковіду, не було війни. Це був такий розквіт нашої молодості, коли вже всі впевнилися в тому, хто ким є, хто чим займається", — згадує Венгринюк.
Друг Максим Козменко розповідає, що Левицький завжди вражав його своїми операторськими здібностями.
"Я кожен раз дивувався, як він знаходить ті кадри, і собі намагався якось перейняти, перевчитись. Як він робить проходки, як він там присідає, кудись вилізає — це взагалі круто", — згадує Максим Козменко.
Згодом Левицький перейшов у сферу підприємництва, відкривав заклади й показав себе з нового боку.
"Він вже відкрився, як людина, яка здатна приносити людям задоволення. І тоді негласно ще так жартував, казав: "Слухай, оператором вигідно бути, бо рано чи пізно ти станеш підприємцем і гроші будеш мати". Ми жартували з того", — говорить Максим Козменко.
Дід Ярослава Левицького був репресований Радянською владою, розповідає подруга Марина Лібанова. За її словами, разом з бабусею дід був висланий на Колиму, саме там народилась мама Левицького. Вдома Ярослав зберігав дідові речі — вишиті сорочки та рушники, які для нього були найдорожчими.
"На всі свята він завжди був в дідовій сорочці, їх у діда було декілька, та вони всі йому дуже личили. Можна сказати, що він був першим серед моїх друзів, який задав цей тон — носити вишиванку ще до того, як це стало масовою традицією", — говорить Марина Лібанова.
Ярослав загинув у 38 років. З ним попрощалися на Алеї слави Центрального кладовища Чернівців.
"Він міг об'єднати різних людей, і це неймовірно велика втрата. Мені дуже сумно, що такі як він не мають свого продовження. Це насправді дуже-дуже велика втрата", — каже подруга Христина.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
