2 травня виповнюється рік, як на Садгірському кладовищі у Чернівцях поховали останки 19 бійців бригади "Едельвейс". Усі вони загинули у березні 2022 року внаслідок російського авіаудару на Київщині. Довгий час бійців вважали зниклими безвісти, а після двох років експертиз понад 250 останків так і не вдалося ідентифікували. Тоді їх вирішили поховали у братській могилі у Чернівцях, звідки родом декілька полеглих.
Тетяна Остапова з Донеччини переконана, що серед неопізнаних частин є останки її сина Дмитра. Його загибель матері довелося доводити через суд, але їй було важливо, аби хлопець мав могилу. Суспільне Чернівці ділиться спогадами Тетяни про полеглого сина.
Отримували погрози через проукраїнську позицію
Дмитро Стрілець родом з Оленівки Донецької області. У 19 років після випуску з училища пішов працювати у шахті. Мати хлопця каже, у 2014 році керівництво шахти почало гнати робітників на проросійські мітинги – через це Дмитро вирішив звільнитися з роботи.
"Він кинув той [російський прапор] й сказав, що більше на них не працює. Потім був референдум Незаконний референдум, після якого терористи оголосили про створення фейкових республік "ДНР" і "ЛНР".і ми голосували проти [створення так званої "ДНР"]. Краще б ми туди не йшли, бо потім нам почали погрожувати й казати, що нас можуть потім заарештувати", – розповідає Тетяна.
Дмитро переїхав до Харкова, а Тетяна з меншими дітьми ще певний час залишалися жити у Докучаєвську. Коли у місті почалися бойові дії, переїхали теж. У 2016 році хлопець уклав контракт з 92-ю бригадою, щоб стати на захист свого міста.
"Казав, що більше не може. Що хоче звільнити свій рідний Докучаєвськ. Щоб ми повернулися додому. Втримати його тоді було неможливо. Три роки він прослужив у зоні бойових дій, а потім за моїм проханням звільнився", – каже Тетяна.
Після закінчення університету у 2021 році Дмитро вирішив пов'язати своє життя з військовою службою й будувати кар'єру у цій сфері. Казав, що не бачить себе цивільним. Він переїхав до Чернівців, долучився до одного з батальйонів 10-ї гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" та деякий час ще перебував у зоні бойових дій.
"Мамо, я вас люблю, моліться за нас"
Кінець грудня 2021 року були останніми днями, коли родина була разом – тоді Дмитро приїхав до Харкова у відпустку. Вже 17 лютого він зателефонував мамі, щоб вона збирала дітей і їхали в Чернівці. Повідомив, що сам їде на навчання й що в цей час сім'я може жити у його кімнаті в гуртожитку.
"Казав, що домовився, аби нас прийняли. Тоді в мене була робота, одна дитина була в школі, середній син вступив до університету. Якось не дуже вірилося, що буде така повномасштабна війна. Думала, що це буде більше на Донеччині, тому одразу не поїхали", – розповідає жінка.
На початку березня родина виїхала з Харкова. Тоді ще раз на день спілкувалися із Дмитром телефоном, але він не розповідав, де перебуває. 9 березня була їхня остання розмова – хлопець попросив молитися за нього та побратимів.
"Зателефонував з телефону побратима. Я тоді йшла шумною вулицею й поки перемкнула телефон, то почула лиш його останню фразу про те, що може бути не на зв'язку і: "Мамо, я вас люблю, моліться за нас". Я молилася, як він і просив. Тоді ще потрапили з донькою до лікарні, бо у дитини були панічні атаки", – розповідає Тетяна.
"На місці залишалися обвуглені кісточки"
Коли зв'язку з Дмитром не було два тижні, мати почала бити на сполох. У Чернівцях не знала, куди звертатися, тому спершу пішла до ТЦК. Там відповіли, що йдуть бої й зв'язку немає. У військовій частині повідомили, що хлопця вважають зниклим безвісти.
"Він був командиром взводу й мав звання сержанта. З ним обірвався зв'язок і ми нічого не знали. Казали, що безвісти зниклий десь в Київській області під час авіанальоту противника".
Згодом Тетяна об'єдналася з рідними військових, які виконували завдання на тому ж напрямку: публікували дописи й фото в соцмережах й так з'ясували, що в один день зникли багато військових. Тоді вирішили згуртуватися й разом поїхати до військової частини. Каже, тоді вже отримали відповідь, що скоріш за все хлопці загинули.
"Сказали писати заяви у поліцію, здавати ДНК. Навіть надали список усіх, хто був на тому місці. Почали шукати їхні рештки, як можна їх забрати та поховати. Тоді це було важко зробити: експертизи десь зависали, слідчі губилися. Коли ми влітку приїхали на місце загибелі, то там ще лежали обвуглені кісточки й розірвані речі. Як чекати якихось експертиз, якщо навіть не все вилучили?", – розповідає мати.
"Він – один з трьох неопізнаних військових"
Дмитро загинув у березні 2022 року поблизу селища Людвинівка внаслідок російського авіанальоту. Тетяна каже, тоді військові саме вивантажували машину з боєприпасами й заносили їх у будівлю – готувалися до наступу.
"У нас є відео, як стався авіаналіт. Тоді ворог все це знімав, і десь у квітні відео вже було в мережі. Ми мали багато кісточок, які не підлягали експертизі, – про це сказали наші експерти. Тоді ми двічі просили приїхати експертів з Гааги. Тоді одного з чотирьох неопізнаних військових вдалося ідентифікувати, але мамі навіть нічого не вдалося поховати – маленька кісточка розчинилася в пробірці", – розповідає жінка.
Трьох інших бійців, серед яких і Дмитро, ідентифікувати не вдалося. Смерть її сина визначили через суд завдяки свідченням очевидців, які бачили його в епіцентрі вибуху. Розповідає, побратим Дмитра зателефонував до неї й сказав зробити все можливе, аби Дмитро мав могилу, куди можна було б прийти.
"Навіть поховання було до того, як я в суд подала. Розуміла, що за нашим законодавством ці кісточки можуть просто десь закопати, як неідентифіковані, бо вони справді вже не підлягають ідентифікації. Я не могла цього допустити, бо точно знала, що ті кісточки можуть належати моїй дитині", – розповідає Тетяна.
"Важливо було поховати навіть найменшу частину сина"
Зараз Тетяна приходить на Садгірське кладовище, де поховали останки 19 бійців бригади "Едельвейс", які загинули під час того авіаудару. Каже, їй важливо було поховати навіть найменшу частину сина.
"Нам пропонували ховати їх у Київській області на місці загибелі, але щоразу їздити на те місце – дуже важко. Я хотіла, щоб це було у Чернівцях, бо ми тепер тут живемо. Мені важливо було придати землі фрагменти й ті маленькі частини, бо хотілося мати поруч місце, куди можу прийти".
"Приїхали вшанувати їхню пам'ять"
1 травня, напередодні першої річниці з дня поховання, на братську могилу приїхали родини та побратими військових. Так вшанували пам'ять про них. Приїхав також батько загиблого командира Тараса Леня з Тернопільщини.
"Приїхали зі скорботним настроєм, щоб віддати пам’ять своєму синові та людям, які з ним були: разом воювали, разом загинули й разом поховані в цій братській могилі. Приїхали підтримати одне одного, щоб не дати людям забути про таких хлопців, про війну. Нам батькам вже краще не буде ніколи", – каже Іван Лень.
На панахиді був й військовий батальйону бригади "Едельвейс" Володимир Боднар. Усіх загиблих він знав особисто – для деяких був командиром ще в часи АТО.
"Всі родичі – це їхнє спільне горе. Горе бригади, батальйону, командування. У такі дні ми, як побратими, маємо можливість приїхати й обійняти рідних. Кожного з тих 19 загиблих я пам'ятаю особисто. Мені так само боляче як рідним. Вони – герої", – каже військовий.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
