"Діти на звуки вибухів не звертають уваги, бігають собі", — розповідає батько трьох дітей з прикордонного села на Чернігівщині Роман Камлик. Їхню сім’ю та інші родини з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах, об’їжджають поліцейські. Ці сім’ї, попри попередження, залишаються жити на прикордонні, яке регулярно обстрілюється російською армією, розповідає інспекторка з ювенальної превенції Новгород-Сіверського райвідділу поліції Христина Іваненко. Разом з інспекторкою до тих сіл вирушила і знімальна група Суспільного. Що там побачили — про це далі у матеріалі.
За 14 кілометрів від кордону з РФ
Приїхавши до місця призначення, першою побачили дівчинку:
– Як тебе звати?
– Альбіна.
– А це хто?
– Женька. А то Рома побіг кудись.
Альбіна з двома братами-близнюками та татом живе у селі за 14 кілометрів від російського кордону. Звуки вибухів тут чутно постійно, каже батько дітей Роман Камлик.
"Ну, минулого року два дрони біля магазину впали. А так у тій стороні – кілька снарядів. На трасу там падали".
Чоловік сам виховує дітей. Переїжджати зі свого будинку не хоче.
"Тут якось звичніше. Не хотілося б, але все одно доведеться.
На запитання "чи не страшно йому за дітей" — відповідає:
"Та, в принципі, якось обходиться все. Поряд нічого не падало. Діти вже звикли до вибухів, не звертають уваги. Я навіть і сам звик. Коли бабахає, раніше здригались, а тепер вже ні. У погребі жодного разу за всю війну не ховались".
Інспекторка з ювенальної превенції Новгород-Сіверського райвідділу поліції Христина Іваненко пояснює:
"У нас немає примусової евакуації родин з дітьми. Просимо, наполягаємо, що краще буде так, треба подумати за дітей, проте залишаються родини, яких треба евакуювати і досить швидко".
Цього разу інспекторка приїхала з представниками громадського формування "Капеланський патруль". Христина Іваненко каже, вони постійно передають допомогу сім’ям, які опинились у складних життєвих обставинах: то продукти та подарунки для дітей, як цього разу, то генераторами чи постільну білизну.
Батько Альбіни каже, можливо, до осені виїдуть. Тим більше якщо односельці також виїжджатимуть. Зараз в селі, за словами чоловіка, проживає до трьох десятків людей.
"Але також деякі збираються. Залишатися, якщо людей з 10 залишиться, то вже нереально. В принципі, вже підшукали хату в Кудлаївці. Не просто ж, щоб так приїхати, щоб купити – щоб своє було".
За 8 кілометрів від кордону з РФ
Наступне село на шляху інспекторки – за 8 кілометрів від кордону з Росією. Сюди дістає артилерія, залітають дрони з вибухівкою. Тут живе Світлана Дуда з трьома дітьми. Старшого, сімнадцятирічного, сина вдома немає.
Чотирирічна Софія вітається і приймає подарунки першою. Середній, Божені, – 10 років.
Для дітей звуки вибухів – звична справа. Але, кажуть, бояться, коли вибухи лунають поряд.
"Плачуть. Але вони сплять зі мною, на одному ліжку. Я їх накриваю і одразу кажу, щоб ковдрами накривалися більше. А там вже будемо бачити: якщо що – під піч підбігаємо, сідаємо в куточку", — розповідає Світлана Дуда.
Жінка каже, найсміливіший у їхній сім’ї — син.
"Він тільки отак мене за руку бере і каже: «Заспокойся». І все, я більше не боюсь".
У домі також живуть батьки Світлани. Жінка каже, що не може їх залишити. А переїжджати вони категорично відмовляються. За словами Світлани, голова сільської ради, пропонував їм житло.
"Але я просто сказала, що як їх залишити..."
Під час розмови зі Світланою лунає вибух:
— У вас тут гупає так регулярно?
— Та це ще тихо, — сміючись відповідає Світлана.
За словами інспекторки Христини Іваненко, на Новгород-Сіверщині сім’ї з дітьми залишаються і на самому кордоні – у селі Грем’яч проживає матір із дитиною, але їхати звідти також не хоче.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
