На місці села Бондарі на Чернігівщині, де колись було понад 500 дворів – ліс, пісок і поле. Єдине, що нагадує про те, що тут колись жили люди — пам’ятник біля лісу і хрест на місці, де раніше було кладовище. В радянський час з Бондарів відселили людей. Як тоді пояснили людям представники радянської влади — для будівництва в майбутньому військового полігону. Нині територія відселеного села входить до Міжрічинського регіонального ландшафтного парку. Що уродженці Бондарів вивозили із собою і чому щороку поверталися на свою малу батьківщину — читайте далі у матеріалі.
300-річна історія перервалась у 1958 році
Ганні Крупко 85 років. До 18 років вона проживала селі Бондарі. За її словами, по обидва боки від головної дороги села були будинки, неподалік був магазин.
Село заснували ще за часів Козаччини, у 1649 році. В 1958 році понад 300-річна історія села перервалась. Представники радянської влади повідомили жителям Бондарів, що село ліквідують під приводом будівництва військового полігону, а людей переселять, розповідає староста Микола Дяченко.
"У 1958 році коли виселяли, то багато дівчат виходили заміж, щоб або туди, або сюди. У моєї мами коріння звідси. Час такий був, виселяли село, а кожен намагався створити долю і тому і Антонівна, і моя мама, дівчата, які були вже на виданні, то виходили заміж. У цей рік виходили заміж дівчата, а чоловіки одружувалися, такий час був".
У 1958-му вийшла заміж і Ганна Крупко. З Бондарів вона переїхала жити у село Отрохи за п'ять кілометрів звідси.
"Багато старих людей не повитримували, попереїжджали й померли. Це ж стрес. Ще у кого чоловіки були, то добре, а хто вдовами позалишався, а дітей мають, то виїжджали. Але це ж і людей треба знайти було, щоб щось робили"
На місці, де раніше було село Бондарі, у 2008 році встановили пам’ятник. Саме він став символом пам’яті про село, яке відселили, розповідає Ганна Крупко.
За кількасот метрів стоїть хрест. Він нагадує про те, що на цьому місці 67 років тому було кладовище. А трішки далі ще один пам’ятний знак, який встановили там, де раніше був сімейний будинок.
"Їхнє було тут обійстя, то діти на місці їх обійстя встановили пам’ятник, посадили дуба, встановили пам’ятник, вони приїжджали, пам’ятають своє місце, де вони народилися і де вони виросли, де прожили", — розповідає Микола Дяченко.
Куди переїжджали жителі Бондарів
У 1958 році, розповідає староста Микола Дяченко людей розселили по всій Чернігівській області. 43 родини переїхали жити у село Козари. Це за 90 кілометрів від Бондарів.
"Старики плакали, а ми діти раділи, бо це ж на машині проїхати. Бо що тоді у 1952-му, як я народився, то у 1958 році дві машини у колгоспі були".
73-річний Микола Дуля переїхав у Козари із родиною у 1958 році. Пригадує, це був важкий час.
"Поселили у полі, спочатку жили в такому як сараї, дощі йшли, було погано. Голодні були, дощі йдуть. Якби вам сказати, я пам’ятаю як шматку хліба радів. Все, що краще, віддавали теслярам і пічникам, щоб якомога швидше хати накрити".
З Бондарів у Козари везли все, що можна було забрати із собою.
"Забирали все і навіть дрова вивозили. У кого паркани були, не такі ж вже, а такі як були обгороджені, все забирали. Навіть порічку, смородину викопували, дерева молоденькі викопували, все забирали. Нічого не залишали, тих же котів і собак позабирали".
У 1943 році село Козари вщент спалили німецькі каральні загони, розповідає староста Тетяна Бруй. І у 1958 році воно стало прихистком для переселенців, які й почали його відновлення і відбудову.
"Місцевих людей дуже мало, дуже мало. Затоплювалося Київське море, дуже багато приїхало сюди людей, їм давали на вибір своє місце проживання, тому вони шукали по природі. Якщо жили біля річки, то вони хотіли біля річки. Якщо жили біля лісу, то ставили сюди свої будинки. Шукали ту місцевість, яка нагадувала їм свій дім".
43 родини, які із Бондарів переїхали у село Козари, розмістилися на краю села, біля лісу. Саме так, як було у Бондарях. Живуть люди на однойменній вулиці Бондарі.
Пам'ять про село Бондарі
Попри те, що люди виїхали з села у 1958 році, вони щороку до повномасштабного вторгнення приїжджали на свято Трійці у Бондарі. Збиралися всі біля пам'ятника селу. На цьому місці досі залишається великий дерев’яний стіл і лавки.
"На відкритті більше тисячі людей було, одних автобусів було 30 штук, машин скільки було. А потім кожен рік все менше і менше", — каже Микола Дуля
За словами Галини Крупко, приїжджали всі хто міг. Старих людей вже немає, але є діти, онуки, то вони приїжджали й приїжджають.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
