Вишиває впродовж 65 років і володіє кількома техніками. 86-річна Марія Ступак із села Дубовий Гай Яблунівської громади, що на Чернігівщині, по кілька годин на день присвячує рукоділлю. Суспільному розповіла: любов до цієї справи перейняла від мами. Сама ж вишивати стала після одруження.
Зараз Марія Ступак вишиває хрестиком серветку, з-під голки на тканині з'являються квіти. Жінка розповідає:
"Пошила трохи. Перевернулась. Лягла. Полежала. Знову вишиваю. Сяду. Що робити? Добре, що ще очі світять. Мені, щоб була турбота якась. Руки скласти дуже важко".
Каже: серед тих технік вишивки, якими володіє, є й нетипові для Чернігівщини.
"Ось — рахункова гладь: все по нитках рахується. Мені сподобалось. Я попросила, щоб мені жінка показала. Вона із західної України. Виписування – то намалюй олівцем і не рахуючи, а це треба рахувати".
У техніці виписування, говорить Марія, вишила більшість постільної білизни, яку зараз має. Для цього копіювала візерунки в інших майстринь та переводила їх на тканину. Проте найбільше полюбляє вишивати хрестиком.
Жінка пригадує, як дитиною перейняла любов до рукоділля від мами.
"Дівчиною не шила. Мати шила. А я хрестики матері рахувала. На печі сядемо, а тоді лампочок не було – каганець горів. Скринька маленька така на печі, порося на печі і ми на печі. А тоді, як вийшла заміж, стала ходити по хатах – там побачу узор гарний, там побачу – і стала вишивати".
Марія Ступак розповідає: народилася у селі Ковтунівка (нині Яблунівська громада на Прилуччині) та через повоєнні роки мала складне дитинство.
"Батько на війні загинув. Я його і не знаю. Мені було два роки. Жила з матір’ю і бабуся була – батькова мати. Так і жили ми. У великих злиднях. Їли рогозу, акацію, гнилу картоплю і вижили. Дитинство було погане. Тепер, мабуть, і онукам таке".
У 21 рік Марія вийшла заміж у село Дубовий Гай. Тут вона все життя пропрацювала фельдшеркою.
Пригадує: тоді через роботу та хатні справи знаходила час для вишивання лише вночі.
"Встала о третій ночі і шию до п’ятої або до шостої. Любила дуже шити й зараз шию. Он – картину шию. Це минулого року почала: іриси, чи як вони звуться".
Зараз, каже майстриня, вишиває по кілька годин на день.
"Літом не вишивала. Зараз почався сезон, що надворі немає роботи — тепер вишиваю. І буду всю зиму вишивати, поки очі світитимуть. Людям на згадку. Пошию – хтось і згадає добрим словом".
Скільки речей вишила за 65 років — не знає, каже Марія.
"Хто там його рахував. Дуже багато людям шила: і в Канаді мої рушники, і у Києві, і в Прилуках. Де їх тільки не було".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
