Тижнями без електрики, близько пів року без мобільного зв’язку, під постійними обстрілами та пожежами. Так живуть люди в Архипівці на Чернігівщині, що за два кілометри від кордону з Росією. Нині там лишаються 60 людей, розповів староста Костянтин Вейкша. Через обстріли до села не доїжджає "швидка", ремонтники не наважуються їхати, коли в небі російські дрони, а продукти возить єдиний водій. Попри це більшість жителів Архипівки не збираються покидати свого села.
"Тут живуть більш ніж півсотні людей. І навіть діти є. А світла немає, зв’язку немає – і не можна викликати ні пожежників, ні швидку допомогу. Але, знайте, колектив нашого села такий згуртований, що ми будемо стояти до останнього", — каже місцева жителька Надія Холодило.
Окрім Архипівки, без електропостачання залишились сусідні села — Галаганівка, Грем’ячка та частина Залізного Мосту, розповів староста сіл Костянтин Вейкша. Відновити мережі змогли 9 жовтня. Через дощ в небі не було російських дронів і ремонтники змогли полагодити мережі.
"Не можливо було зробити, тому що постійно обстріли й РЕМівці, які приїздили робити, це зі слів РЕМівців, постійно прилітає дрон — і вони не могли нічого зробити", — каже староста сіл.
Магазин в селі не працює. Кілька разів на тиждень людям підвозить продукти легковик з причепом. Денис — єдиний водій, який погоджується сюди їздити.
"Під обстріли, звичайно, потрапляв і не один раз, тому машина вже не раз ремонтувалась. У мого кума, він теж возив хліб, машину дроном розбило".
Денис доставляє продукти та хліб у 14 прикордонних сіл Семенівської та Новгород-Сіверської громад.
"Я намагався знайти людину, щоб хоча б маршрут розділити, щоб я один не возив, але тільки-но чують про ці села...Якщо раніше була хоча б артилерія, стріляла, то якось можна було миритись. Але через те, що це дрони, то дуже важко, бо вони ганяються і треба постійно змінювати час. Ось, буквально два тижні тому дрони за мною ганялись. І вони мене або в Залізному Мосту чіпляли, або в Галаганівці. І я ховаю машину, його наче немає, але назад виїжджаю, він знову чіпляє і веде до самого лісу".
Місцевий житель Микола Зверьок випасає корів. Загалом, каже, в Архипівці люди тримають 17 голів. За його словами, місцеві жителі згуртовані — відбивали село від пожежі довкола села всі разом. Але досі тліють торфовища на березі річки Ревна.
"Три дні дощі йшли, а до цього тут горіло тижня півтора. Перший день, коли дощ пішов, тут такий дим був, що молоко не таке біле".
Щоб пожежа не поширилась на забудову, місцевий житель і директор сільгосппідприємства Михайло Ігнатенко розорав трактором землю довкола села.
"Щоб село не згоріло, люди приходили, де була пожежа, гасили лопатами, хто чим, хто гілками. Орав я сам на тракторі, бо народу мало, тракторист у нас один. Треба село зберегти, якщо ми самі нічого не зробимо – то…"
Каже, найбільше, від спричинених обстрілами пожеж постраждали села, де більшість жителів виїхали.
"Леонівка погоріла, Грем’ячка, Миколаївка згоріла, — багато там хат погоріло".
За словами Михайла Ігнатенка, з Архипівки виїхало до двох десятків жителів. Ті, що залишились, кажуть, триматимуться вдома до останнього.
"Я працюю вчителем у школі. Школа – Костобобрівська філія і працює дистанційно. У мене в класах є діти з Олександрівки, Костобоброва, Архипівки, Галаганівки. І навкруги, у всіх селах, є діти. А знаєте, як під час небезпеки, – вчитель виходить останній з класу", — каже вчителька Лариса Перекута.
Місцева жителька Валентина Автомієнко, каже:
"Залишаємось, тому що у нас пуповина зв’язана, як у дитини з матір’ю, так і у нас зі своєю землею, своїм хазяйством, своїми будинками. Там, де вже люди повиїжджали, там уже йде мародерство. Я з Леонівки переїхала сюди, згоріли там хати, які покидали хазяї. І друге – це нема куди виїхати. Дають людям якесь житло, але ж воно не задовольняє людей порівняно з тим, яке було тут воно".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
