Згідно з народними традиціями, на другий день Трійці у понеділок на Новгород-Сіверщині Чернігівської області спостерігають за рослинами, якими напередодні прикрашали хати. Якщо явір засохне – бути посушливій погоді, якщо залишиться свіжим – буде дощ. Про це та про інші традиції, які збереглися до сьогодні, Суспільному розповіли місцеві жительки.
У суботу напередодні Трійці у селі Кудлаївка Новгород-Сіверської громади йдуть до річки "по явір". Явір, а за офіційною назвою аїр, тут називають яруєм.
Катерина Кулик родом з іншого села. Там явір має іншу назву.
"Маюр – у Авдіївці кажуть".
Жителька Кудлаївки Валентина Зєвако розповідає:
"А колись ми його їли. Наривали пучки, ставили у відро з водою і три дні їли. Оце повстаємо, дітвора, вранці і зранку явір їмо, щоб сила була, щоб на ціле літо було здоров’ячко".
Ірина по явір ходить щороку. І навчає подружку, як треба правильно очищати стебло:
"Солодке. Схоже трішки на огірок".
Явір у Кудлаївці вважають ще й цілющим, — розповідає місцева жителька Галина Зєвако:
"Його обчищали, мили, потім дрібнили на маленькі шматочки і сушили. Або — в баночку і заливали горілкою. Він там настоювався. А потім, коли болів шлунок, ложечку десертну на тщесерце – і переставало. Так старі люди кажуть. Я сама таке пробувала, допомагає".
Катерина Кулик зараз живе у Мезині, розповідає:
"Де росте явір, там коні п’ють воду, там вона чиста. Можете бути спокійні, житимете сто років і довго при здоров’ї".
Жителька Кудлаївки Наталія Сухицька каже:
"Раніше були глечики глиняні. У них молоко зберігалось. Оце їх парили "маєм" (так називають святкову зелень — гілки дерев, — ред.) — ну, зовсім інший запах молока!"
Повертаючись з річки в село, по дорозі наламують гілочок липи та клену, додають, як тут називають, конуфер, шовкову траву, м’яту.
"Осику і дуб вставляли у хвіртку і в ворота у двір, де худоба стоїть. Це колись говорили, щоб відьма не зурочила, не забрала молоко у корів. А дуб, щоб здорова була сім’я і худоба. Але в хаті дуб не ставили. У хаті тільки липу, клен широколистий. Береза взагалі не ставиться у нас", — говорить Наталія Сухицька.
На молодь чекають гойдалки.
А жінки журяться — свято цьогоріч з присмаком суму. До кордону звідси напряму чотири десятки кілометрів. Вибухи чують чи не щодня.
"Оце три дні якось тихіше було. А це сьогодні, як почали… Коли, як гупне, то аж двері ляпають. Трясуться шибки — ви уявляєте, що це таке?"
Жителька Кудлаївки Надія Коштовна каже:
"Два сини наші в ЗСУ, онучок в ЗСУ. Так що душа болить… Ой, не питайте…"
І загадують одне бажання на всіх.
"Щастя, здоров’я і найголовніше – всім нам миру!"
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
